Попри щирі спроби святих Павла VI та Йоана Павла II, попри рішення Бенедикта XVI скасувати відлучення від Церкви та попри повноваження, надані Франциском, — через незаконні хіротонії, здійснені всупереч волі Папи, Братство св.Пія Х знову відділилося від Рима.
Редакційну колонку Андреа Торньєллі пропонує українська сторінка Vatican News.
Це бурхлива історія, що складається з великодушних спроб, відчинених дверей та наданих можливостей. Це болісна історія, позначена двома серйозними розколами, які призвели до того, що Священницьке братство св.Пія X, яке заснував архієпископ Марсель Лефевр, відділилося від Папи та вийшло із сопричастя з Церквою Рима, висвячуючи єпископів без папського мандата. Розкол, що відбувся 1 липня цього року, має тяжкі наслідки не лише для лефевристських єпископів і священників, а й для всіх вірних, оскільки — як зазначено в Пояснювальній записці Дикастерію віровчення — священники Братства «незаконно уділяють таїнства, а Таїнство сповіді, яке вони уділяють, та шлюб, який вони проводять, є недійсними».
Рішення Лефевра
Під час ІІ Ватиканського Собору французький архієпископ Марсель Лефевр, хоч і належав до меншості, яка виступала проти деяких реформ, підписав і Конституцію про літургію, і Декларацію про релігійну свободу. Заснувавши 1970 року Братство св.Пія X в Еконі, Лефевр відмовився здійснювати богослужіння за новим Месалом, а 1974 року назвав соборні реформи «руйнівними для Церкви нововведеннями», письмово заявивши про відмову від «неомодерністського» Рима. Дієцезія відкликала визнання Братства, але Павло VI прагнув діалогу, вимагаючи закриття семінарії. Після неодноразових відмов Лефевра позбавили права здійснювати священні обряди (суспенса a divinis), однак він продовжував публічно відправляти богослужіння. 1976 року, під час зустрічі в Кастель Ґандольфо, бесіда з Папою не принесла жодних результатів. Павло VI поділився з філософом Жаном Ґіттоном своїм болем за те, що він назвав «першим справжнім хрестом» свого понтифікату — хоча й не бажав перетворювати розрив у сопричасті на офіційну екскомуніку.
Доктринальна угода, яку підписав Лефевр
З обранням Йоана Павла II Лефевр проявив більшу відкритість, заявивши в 1980 році, що не має сумнівів щодо легітимності нового Папи. У квітні 1988 року кардинал Йозеф Ратцінґер провів триденні переговори з архієпископом, за підсумком яких було укладено спільний доктринальний протокол, підписаний 5 травня: Братство св.Пія X обіцяло вірність Церкві й Папі, приймало вчення Собору та визнавало дійсність Меси за обрядами Павла VI та Йоана Павла II. Крім того, передбачалося висвячення єпископа з числа членів Священницького братства. Здавалося, все вирішено.
Перший чин розколу
6 травня 1988 року Лефевр відмовився від угоди, оголосивши про намір висвятити нових єпископів без папського мандата — з побоювань, що Рим не обере кандидатів із числа Братства. Незважаючи на ще одну зустріч та телеграму Ратцінґера, в якій він просив «заради любові до Христа і Його Церкви» відмовитися від рукоположень, 30 червня 1988 року Лефевр разом із бразильським єпископом Антоніо де Кастро Майєром висвятив чотирьох нових єпископів: Фелле, де Ґаларрету, Вільямсона і Тіссьє де Маллере. 1 липня на них було накладено екскомуніку latae sententiae за розкольницький чин. У наступні роки Святий Престол виявляв готовність надати канонічні розв’язання, а лефевристи й далі посилалися на відсутність «доктринальної ясності», фактично вимагаючи, щоб Церква відмовилася від деяких положень Собору.
Паломництво 2000 року й поступки Бенедикта
У серпні 2000 року лефевристи здійснили ювілейне паломництво до Рима, а архієпископа Фелле прийняв Йоан Павло II. Контакти посилилися за Бенедикта XVI, який у 2007 році лібералізував використання дособорного Месалу своїм motu proprio «Summorum Pontificum», а 24 січня 2009 року скасував відлучення від Церкви чотирьох єпископів, висвячених Лефевром. Однак це рішення було затьмарене оприлюдненням інтерв’ю, в якому один із реабілітованих єпископів, Річард Вільямсон, висловив погляди, що заперечують факт Голокосту, — що викликало гостру полеміку проти Папи, який сподівався, що лефевристи візьмуть на себе зобов’язання щодо повного сопричастя з Церквою.
Преамбула 2011 року й повноваження, надані Франциском
У вересні 2011 року, за підсумками доктринальних переговорів, Святий Престол звернувся до Священницького братства з проханням підписати короткий текст, який вимагав дотримання папського вчення, не виключаючи при цьому богословської дискусії щодо Собору. Фелле визнав цей документ неприйнятним. Наступні канонічні спроби не дали жодних результатів, оскільки лефевристи заявили, що не шукають насамперед юридичного визнання. За часів папи Франциска, під час Ювілею Милосердя 2016 року, священникам Братства було надано особливі повноваження щодо сповіді, згодом подовжені на постійній основі як жест пастирської відкритості щодо вірних.
Новий розкол, недійсні сповіді та шлюби
2 лютого 2026 року Братство св.Пія X анонсувало на 1 липня висвячення нових єпископів. 12 лютого настоятеля Братства отця Давіде Пальярані прийняв у Римі кардинал Віктор Мануель Фернандес, префект Дикастерію віровчення. Він запропонував лефевристам «шлях суто богословського діалогу, з чітко визначеною методологією, щодо тем, які ще не отримали достатнього уточнення», щоб виокремити «мінімальні вимоги, необхідні для повного сопричастя з Католицькою Церквою» та канонічне рішення: «Можливість проведення цього діалогу передбачає, що Братство призупинить рішення про оголошені єпископські хіротонії». Незважаючи на заклики та запрошення до діалогу, лефевристи чинять по‑своєму, провокуючи новий розкол. Відповідаючи на запитання журналістів у Кастель Ґандольфо 16 червня, Лев XIV зауважив: розкол між християнами завжди болючий — але оскільки лефевристи відкидають фундаментальні елементи Церкви, починаючи з Другого Ватиканського Собору, «якщо вони роблять такий вибір — мені шкода, але ми мусимо рухатися далі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
