Голова Української греко-католицької церкви Блаженіший Любомир Гузар відповів на запитання.
«Народ має розуміти, що саме він відповідальний за те, якою є наша держава»
Блаженіший, УГКЦ завжди відігравала в Україні своєрідну державотворчу роль, в усі часи відстоювала національні інтереси українців. Яку сьогодні вона займає позицію?
Ми впродовж дуже довгого часу були під різними окупаціями. Відповідно, нарід був позбавлений політичного проводу і церква заступала йому справжніх політичних провідників, була духовним пристановищем не тільки для релігійних потреб, а й свого роду заступником у широкополітичних справах.
Майже в кожній з окупацій, які ми пережили більш як за двісті років, окупанти були неприхильні для нашого загалу. А церква була пристановищем, де вони могли, скажімо, бути собою, бути українцями.
Сьогодні ми є в іншій ситуації – після багатьох років маємо свою державу, свій уряд. Тому нам належить ще навчитися бути у своїй державі. Це держава, не проти якої ми боронимо нарід, але яку ми хочемо розбудувати, бо це є держава нашого народу.
Сьогоднішній владний провід має свої труднощі, більшість носіїв влади виростали в комуністичному середовищі. Тому вони також, зі свого боку, повинні вчитися, як ставитися до церкви. Особливо до церкви, яка є дуже виразно українською церквою, державотворчою. Церквою, якій дуже болить, аби держава була своя і щоб у цій державі люди добре почувалися.
Одне слово, є ситуація, я б сказав, до великої міри нова, у якій ми мусимо віднайтися, водночас продовжувати те, що ми робили впродовж десятиліть.
Що ми можемо зробити? Перш за все, мусимо вчити людей любити світ, свою державу, незважаючи на недосконалості, незважаючи на те, що наша держава має пройти дуже тяжкий шлях розвитку.
Не треба чекати, що все само стане добре, треба виховати нарід, дати йому зрозуміти, що він є відповідальний за те, якою має ця держава бути. Виховати щирої любові до рідного. У цьому, дякувати Богу, маємо багато прикладів з минулого церковного й народного життя, де наші діди, прадіди були готові дуже багато чим пожертвувати, часом і своїм життям. Задля того, щоб існувала своя держава.
Треба виховати нарід так, щоб він не лише користав з держави, а й думав, як найкраще може послужити своїй державі, навіть якщо це вимагає певної жертви.
«Сьогоднішні виклики відкривають можливості для росту
»
Але за нинішньої влади українцям не так просто бути собою, почуватися власне українцями…
Звісно, це велике випробування. Це нагода усвідомити собі, хто я є, яке моє життєве завдання щодо тої спільноти, у якій я народився. Сьогодні, коли нас поставили на різні випробування, зокрема щодо заперечення українського, кожен повинен сказати, хто він є, що це значить і на що я готовий, аби поправити ситуацію. Хоча сама ситуація є негативна. Треба її розглядати як нагоду рости…
Так, люди реагують на це все недостатньо. Тобто користають, але не ростуть. Вживають, використовують, але не розвиваються – внутрішньо. Така, на жаль, уже людська природа, що ми розвиваємося краще, коли є якесь протистояння.
Ми повинні розуміти, що більшість сьогоднішніх можновладців почали свою кар’єру за радянських часів. Дуже важко, аби ці люди так просто змінилися. Як то кажуть, чим котел накипів – у яких обставинах виросла людина, до чого призвичаїлася. Тому сьогодні варто говорити про підростаюче покоління. Те, що сьогодні відбувається, для молоді – виклик.
Московська церква в особі одеського митрополита Агафангела обурюється бажанням вірних греко-католицької церкви побудувати собі храм у Одесі. Днями Ви написали відкритого листа Віктору Януковичу з закликом не допустити розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Чи маєте вже якийсь відгук на нього?
Мені прочитали, бо сам я не дуже добре бачу, слова пані Ганни Герман (заступника глави Адміністрації президента). Вона сказала, що влада не почувається компетентною, бо вона бачить цю ситуацію як просто суперечку між церквами.
Щиро надіюся, що скорше чи пізніше, а чим скорше, тим краще, хтось компетентний уважніше погляне на цю ситуацію, і то очами громадянина, а не політика.
«Якща влада прийме для нас неприхильне рішення, то хай би гідно його пояснила»
А яке Ваше передчуття, на чий бік стане місцева влада Одеси: на ваш чи Московського патріархату?
Представники нашої церкви за кілька останніх років пройшли вже через різні поневіряння. Зараз лишається дві справи. Перша – громадські слухання: сусіди мають висловити свою точку зору про користь чи навпаки, якщо постане такий храм. Хоча, як нам відомо, такої процедури здебільшого не проводять… Після цього має бути остаточне рішення міської влади.
Яким воно буде? Дуже важко передбачити. Влада може послухати якихось противників на громадських слуханнях і відмовити, а може й застановитися, і подумати над тим, якою вона хоче бути в очах порядних людей. Не думаю, що наші люди вже геть такі приголомшені, що не можуть оцінити дії влади.
Я не кажу, що влада обов’язково повинна ставати на чийсь бік, нехай просто слідує закону. Якщо вона прийме для нас неприхильне рішення, то хай би могла його гідно пояснити.
«Ну що я можу сказати Агафангелу? Тут не треба бути аналітиком, аби зрозуміти, що діється
»
А що б Ви сказали Агафангелу на його «протести»?
Боже милий, ну що йому сказати? Він має певну формацію: колись був членом парламенту від комуністичної партії. Це і є його історія, він має певний духовний розвиток, настанови…
Мені не подобається те, що він робить. Але я не беруся його судити. Не беруся називати його нашим ворогом, а намагаюся зрозуміти. Це для мене не є якийсь надзвичайний випадок. Гадаю, тут не треба бути великим психологом чи аналітиком, аби зрозуміти, що тут діється.
Патріарх Кирил, коли приїжджає в Україну, любить розповідати, що ми з росіянами «єдиний народ»…
Так, ми багато разів це чули, він на цьому дуже наполягає…
Я себе так ось запитую, ну який мені брат Іван Грозний чи Петро І, або Катерина ІІ, або навіть теперішні Медведєв чи Путін? Ну які вони мені брати?
То є сусіди. Вони є синами свого народу – так, як ми є синами нашого народу. Вони люблять свій нарід, ми – свій… Тим більше, якщо згадати, що вони впродовж століть діяли супроти нашого народу…
Твердити про «єдиний народ» – дуже й дуже, так би мовити, натягувати дійсність, це якось навіть смішно звучить.
«Ми мали режими , які намагалися тримати людей у страху, але всі вони програли
»
Сьогодні СБУ взялася за істориків, учора переслідувала ректорів. Що від такого органу варто очікувати завтра, на Вашу думку?
Така політика є надзвичайно короткозора. Хто за цим стоїть – той не дивиться в майбутнє, а тільки на сьогоднішнє, шукає миттєву вигоду. У тих людей слабеньке знання історії.
У ХХ столітті ми вже мали ленінізм, сталінізм, гітлеризм… Усі вони робили одне й те саме, і всі вони програли. Вони не розуміють людської істинної природи, тому втрачають. Людей можна тимчасово застрашити, але скорше чи пізніше людина усвідомлює, що стається і набирає достатньої відваги, аби протидіяти. Навіть у найгірших обставинах зростають дисиденти, і короткозорі владні апарати програють. Представники влади, які так поводяться, здається, не мають сильної інтелектуальної формації.
«Якби я зустрівся з Януковичем, я б сказав йому щось таке, що б йому допомогло
»
Якби Ви зустрілися з Януковичем, що б Ви йому сказали?
Я ніколи з ним не бачився, лише якось принагідно привітався.
Я був би радий почути, що б він казав. Мені, не знаючи людини, важко уявити, що йому сказати. Проте, коли б я краще його зрозумів і міг щось сказати, то хотів би сказати щось позитивне, таке, що на мою думку, було б йому справді корисне. Дуже легко ганити когось. Бо всі ми є тільки люди і кожного з нас можна за щось ганити. Але існує християнська чеснота − второпність, мета якої є допомагати людям, коли і якщо їм цього потрібно.
Віктор Янукович завжди відвідує церкву лише однієї конфесії. Може, Ви запросите його до греко-католицької церкви на якесь свято?
Мене дуже разить, коли політики прибігають на пару хвилин на богослужіння, покрасуються перед камерами й ідуть. Я завжди кажу: «Якщо хочете помолитися з нами, то будь ласка, але ось цих гостинних нападів під час літургії не потрібно».
Наскільки я знаю, здається, на Великдень Віктор Федорович пішов до Лаври, і там від початку й до кінця перебув службу. Мені це сподобалося. Нехай собі йде до тої конфесії, яку вважає за свою.
Цілком іншою справою є трактування державою всіх церков та релігійних організацій. Тут уже не сміє бути приватних переконань чи вузькополітичних міркувань. Усі ми маємо Конституцією запевнені рівні права, і Віктор Янукович, як президент, як гарант Конституції не може цим легковажити. Молитва президента в Успенському соборі Печерської лаври в День незалежності в супроводі найвищих посадових осіб залишила всіх нас другорядними громадянами, а таке ставлення не обіцяє кращої майбутності. Чи такою має бути «нова країна»?
«Невже хтось сподівався, що ми візьмемо коси, сокири й підемо на вулицю?
»
Чи можна щось зробити з людьми, які є політично несвідомі, неукраїноментальні? От, скажімо, письменник Юрій Андрухович пропонує дати можливість Донбасу й Криму від’єднатися, якщо в них буде таке бажання…
Я чув про це. Я не в захопленні від такої ідеї. Треба людей виховувати. Подумати, чому вони такі, які вони є… Якась причина повинна на це бути.
Показати їм, чим корисно для них жити в Україні. У цьому питанні держава мусить працювати, мати якесь бачення цього: відкривати школи, здійснювати відповідні програми.
Наведу приклад. Десь п’ять років тому я був гостем німецького бундестагу з нагоди чергової річниці закінчення Другої світової війни. Багато речей навкруги, які я мав нагоду побачити, зрозумів. Зрозумів, що Німеччина дуже змінилася з часів Гітлера. А ми не забуваймо, що багато німців уважали Гітлера своїм «спасителем», який рятував їхню національну гордість і тільки завдяки д-у-ж-е послідовній виховній політиці Німеччина змінилася. Тому сьогодні в Німеччині Гітлер неможливий. Нарід змінився! Але це не прийшло само від себе.
Ми повинні прийняти факт, що є такі групи населення, які мають за собою особливу, відмінну від загалу історію, і допомогти їм зрозуміти, що значить бути громадянином України.
УГКЦ закидають, що вона веде себе пасивно: не реагує на висловлювання Патріарха Кирила, тобто що вона не бореться, не відстоює державні цінності…
А на що сподівалися? що ми візьмемо коси, сокири й підемо на вулицю, як багато хто собі уявляє? Для багатьох це, може, і було б нашою активністю, бо іншої вони собі не можуть уявити. Патріарх Кирил є предстоятелем для певної групи віруючих, і ми це цілком шануємо. Ми не стараємося будувати ідентичності нашої церкви на засадах протистояння. Нам такого способу ідентифікації не потрібно. Ми не хочемо бути політичними агентами, хочемо бути собою, церквою. Бути церквою – це найкраще служіння для народу.
Якщо буде сильна добра церква, а це не так легко і просто здійснити, але саме про це ми дбаємо, тоді ми найкраще послужимо розвиткові України. А поза тим ми хочемо для інших бути добрими сусідами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
