Сьогодні у Львові, у день святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, вшановують пам’ять мами митрополита УГКЦ Андрея Шептицького – Софії з Фредрів Шептицької. З приватної ініціативи групи львів’ян, майстри відтворили сукню, у якій могла ходити Софія у XIX столітті. Вона поповнить експозицію музею у садибі Фредрів, що розташований у селі Вишня Городоцького району на Львівщині.
За роботу над сукнею взялись головний художник театру юного глядача Дарія Зав’ялова і модельєр Віоліна Даренська. Обоє захоплені постаттю Софії Фредро з Шептицьких, а під час праці, знайомлячись із архівами та фотографіями, зрозуміли, яка це була освічена, мудра жінка і мама. Тому для майстринь важливо було створити не костюм, а саме образ, підкреслити суть людини, щоб у відвідувачів садиби було уявлення про жінку, яка тут мешкала.
Віоліна Даренська робить останні штрихи
Родинний палац Фредрів-Шептицьких у селі Вишня повністю збережений і в ньому планують створити меморіальний музей. Однак у кімнаті-музеї немає жодного портрета жінки і це при тім, що саме вони творили його атмосферу. Софія Фредро була наймолодша і улюблена донька відомого польського письменника Олександра Фредра. Вона народилася 1837 року. Це була високоосвічена людина, вільно спілкувалася чотирма мовами, грала на фортепіано, прекрасно їздила верхи, шляхетна, аристократична і водночас скромна, проста і вродлива, високого зросту, що не було притаманно жінкам у середині ХІХ століття. Софія Фредро вела родинний щоденник і в ньому якось написала: «Ідеалом жінки є стати ангелом миру, додавати віри й надії, бути готовою присвятитися тим, кого любимо і невтомно просити вміння служити Богу і чинити добро людям».
На пошиття сукні пішло понад 10 метрів тканини і 50 метрів мережок
Художник Дарія Зав’ялова і модельєр Віоліна Даренська взяли за взірець моделі суконь середини ХІХ століття. Вони обрали оливковий колір, пастельні мережки і стрічки, схожі на ті, які використовували при пошитті суконь того часу. Зумисно не обрали темний колір, в якому ходила Софія після смерті першого сина Степана, потім сина Юрія, а двоє її синів, Андрей і Климентій, присвятили своє життя Богові.
«У нас не було докладного портрету, з якого можна було б зробити історичну реконструкцію, такого немає. Є погрудні портрети чи фотографії у старшому віці, де Софія у темних сукнях. Оскільки ця сукня планувалась для садиби Фредрів, то це був час, коли вона була ще молода і нам хотілось запропонувати більш світлий колір сукні, літній колорит. Я подивилась чимало європейських портретів того часу і побачила, що там використовуються м’які, пастельні тони у жіночих сукнях, це епоха другого рококо. А ще інтер’єр саме у зелених тонах. Думаю, що сукня гарно утворить артоб’єкт», – розповіла художник Дарія Зав’ялова.
«Моє життя не було легке і веселе…»
«Моє життя не було ані легким, ані світським, ні навіть веселим. Господь дозволив мені оглянути Своє Царство, що розвивалося в моїх дітях» – ці слова Софія з Фредрів Шептицька написала у 1894 році. Це був рік, коли її син Роман, Андрей Шептицький, уже два роки був священиком, а через п’ять став Станиславівським єпископом. Модельєр Віоліна Даренська розуміла, що така жінка як Софія могла носити лише вишуканий, елегантний і водночас скромний одяг. За основу в роботі взяла історичні крої.
«Ми пошили повсякденну сукню. Бо вона відрізнялась від бальної тим, що мала рукави і не була декольтована. Передивились дуже багато джерел, фотографії родини Фредрів, львів’янок середини ХІХ століття, щоб побачити, в яких сукнях вони ходили. Тканини пішло багато, більше 10 метрів. а ще більше на оздоблення. Міщани не могли собі дозволити багато суконь, мали дві повсякденні і одну-дві бальні. А ось заможні люди міняли їх часто, замовляли в Європі, переважно в Австрії і Франції. Роботи дуже багато, але й той час уже були машинки, – каже Віоліна Даренська. – Найважче нам було підібрати тканину, бо все нині пахне синтетикою, а це не створює історичний колорит. Але чудом знайшли прекрасний атлас. Саме те, що треба, бо створює відчуття старовинності. 30 ґудзиків обтягнули атласом».
Софія Фредро-Шептицька померла у 1904 році, маючи тільки 67 років. Вона у родинному помісті в Прилбичах доглядала хворих і захворіла на сухоти. У той час Андрей Шептицький уже був Галицьким митрополитом. Після смерті матері йому передали її листи, які вона писала синові щодня. Але жодного з них так і не надіслала, щоб не відволікати сина від служіння Богові. Прочитавши ці духовні роздуми матері, митрополит гірко плакав і підписав їх – «Мої благословенні реколекції».
Софія з Фредрів Шептицька та Іван Шептицький поховані у каплиці-усипальниці у селі Прилбичі, що на Львівщині.
Сьогодні у Львові не лише продемонструють сукню для музею, але театр у «Кошику» покаже виставу за листами Софії до сина Романа – митрополита Андрея Шептицького.
фінансово.
Щиро дякуємо!
