Нинішній рік є знаковим, якщо ми згадаємо про постать Верховного Архієпископа Львівського, Блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського. 30 років тому, у березні 1980 р. владика Мирослав Іван Любачівський став коад’ютором (помічником з правом спадкоємця) глави Української Католицької Церкви. І десять років тому, 14 грудня 2000 р., Блаженніший Мирослав Іван Любачівський відійшов у вічність.
Пригадую, як на початку 1991 р. у тодішньому єдиному католицькому храмі Києва на вул.Шепетівській отець Ян Крапан тицьнув мені до рук незвичний образок. Суворо дивився виконаний у візантійському стилі Христос Пантократор – а на звороті був надрукований напис: «До повернення в Україну Блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського – 31 березня 1991 р.»Це ще були часи СРСР, а тому певна обережність, з якою священик дав цю іконку, підказала – у житті Католицької Церкви в Україні назріває подія неабияка (ба навіть надзвичайна!). Щоправда, тоді я мало що знав про владику Мирослава Івана та про обставини його повернення на батьківщину. Тому, мабуть, ця стаття має надолужити мою тодішню необізнаність – і стати знаком хай запізнілої, але широї шани до людини, про яку я особисто кажу першими словами псалтирі – «Блажен муж…»
Офіційна його біографія у всій своїй стабільній фатальності приховує увесь драматизм долі українських католиків східного обряду ХХ століття. Майбутній Верховний Архієпископ Львівський для українців-католиків народився 24 червня 1914 р. у м. Долина на Станіславівщині (нині – Івано-Франківщина). Середню освіту здобув у Стрийській гімназії, згодом вступив до Львівської Богословської Академії. 21 вересня 1938 р. отримав священицькі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького. Протягом 1942-47 рр. здобував ступінь магістра біблійних наук і доктора теології в Римі.
Повернутися до України йому вже не судилося. Але «про путь праведників Господь дбає» (Пс 1,6) – і цей путь привів отця Мирослава Івана до США, де він розпочав свою душпастирську діяльність в церкві св. апостолів Петра і Павла у м.Клівленді (Огайо). Подальший його шлях був тісно пов’язаний із духовними освітніми інституціями – душпастирював в Українській католицькій семінарії св. Йосафата у Вашингтоні, був професором Академії св. Василія у Філадельфії, а 1977 р. був призначений духовним директором семінарії св. Василія у Стемфорді.
Переломним в його долі став 1979 р. 13 вересня 1979 р. папа Йоан Павло ІІ призначає його архієпископом митрополитом Філадельфійським. Скидається на те, що саме відтоді долі цих двох пастирів тісно переплелися – вже 4 жовтня 1979 р., під час свого першого Апостольського Візиту до США, Святіший Отець Йоан Павло ІІ щиро вітав новопризначеного митрополита Філадельфійського. Владика Мирослав Іван Любачівський став першим в історії Української Католицької Церкви архієреєм, чию хіротонію здійснив римський понтифік – це сталося 12 листопада 1979 р. Відданий єдності зі Святим Престолом, владика Мирослав Іван наполегливо наголошував на тому, що видимим знаком єдності Христової Церкви є спадкоємець святого Петра. У його трактуванні IХ-ого артикула віри постійним, чітко акцентованим рефреном звучить думка: «Всі члени Церкви […] і піддаються під кермо правних душпастирів, які стоять у зв’язку із видимим головою Церкви, [що ним], як кожен із нас знає, є Святіший Отець Папа Римський» (цитується за архівом радіо «Воскресіння»).
А ще за півроку, у березні 1980 р., після скликаного в Римі Синоду єпископів Української Католицької Церкви, Йоан Павло ІІ обрав з-поміж трьох запропонованих Синодом кандидатів коад’ютором (із правом спадкоємності) для Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого саме митрополита Любачівського. Аргументуючи свій вибір, Святіший Отець зазначив: «Після довгої застанови і призивання помочі Господа в молитві, прийшов я до висновку, щоб іменувати як коад’ютора з правом наслідства для Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Преосвященнішого Кир Мирослава Івана Любачівського, Митрополита Філадельфійського для українців. Для цього високого завдання його чинять достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність, його наукова підготовка і гарні прикмети лагідності і покори, що скращують його вдачу. Йому належить моє довір’я і мої побажання – дуже щирі й сердечні» (Слово до українських владик, 27 березня 1980 р.).
Після смерті Верховного Архієпископа Йосифа кардинала Сліпого 7 вересня 1984 р. владика Мирослав Любачівський обійняв уряд Верховного Архієпископа Львівського. 25 травня 1985 р. папа Йоан Павло ІІ надав йому титул кардинала.
Протягом наступних 15 років під проводом Блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського Українська Католицька Церква відзначила два важливих ювілеї – 1000-річчя Хрещення України-Русі й святкування 400-річчя Берестейської унії. 31 березня 1991 р., у Вербну Неділю, після шістдесяти років вигнання, Мирослав Іван Любачівський повернувся до України – але вже як Верховний Архієпископ Львівський. При ньому було започатковано відновленя багатьох зруйнованих радянською владою церквоних структур, за його ініціативою було відроджено Львівську Богословську Академію та зроблено ще багато іншого.
Серед найпам’ятніших для мене особисто речей маю одну, пов’язану із Блаженнішим Мирославом Іваном – це випущена 1995 р. у Львові двотомна збірка його «Вранішніх розважань». Як на мене, це – одне з найглибших систематизованих духовних повчань, яке навіть наважуся порівняти за глибиною із «Наслідуванням Христа» Томи Кемпійського.
Він відійшов у вічність 14 грудня 2000 р. і є похований у крипті собору святого Юра у Львові. Чомусь я думаю, що Блаженніший Мирослав Іван Любачівський у своїх покорі й смиренні насправді був таким, як каже псалмоспівець про благословенного чоловіка: «в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає».
фінансово.
Щиро дякуємо!
