Лариса Масенко – соціолінгвіст, професор, завкафедри української мови НУ Києво-Могилянська Академія; автор праць «Мова і політика», «Мова і суспільство», «(У)мовна (У)країна» та ін. Своїми спостереженнями й думками стосовно мовної ситуації в Україні поділилась вона із львів’янами під час зустрічі, що відбулась 9 листопада у книгарні «Є».
Основний фах п. Лариси Масенко – соціолігвістика, наука, яка вивчає мовну ситуацію в країні і прогнозує мовну політику. У радянські часи такої науки фактично не було. «Мені дуже подобалась теза тих часів, – з усмішкою говорить вона, – як в СРСР гармонійно розвиваються мови, розквітають, і скоро… зіллються в одну». Соціолінгвістика дуже успішно розвивається в світі, особливо у країнах, де є мовні проблеми, як-от в Бельгії чи Іспанії. Але не тільки там. Так, у Франції є три інституції, які займаються мовною політикою. Одна відповідає за поширення французької мови у світі, друга – за внутрішню мовну політику, третя відстежує розвиток і культуру мови.
Українські соціолінгвісти наполягали на розробленні мовної політики у тих сферах, які може контролювати держава. У тих, які неконтролюються (недержавних засобах масової інформації, книговиданні) треба було вести політику позитивної дискримінації, тобто підтримки своєї культури через введення квот. Це все не було розроблене, а справа пущена на самотік. Втім, якщо в країні немає мовної політики, то це теж політика. Щоправда, зазначає п. Лариса Масенко, за останні часи відбулось і багато позитивних процесів. Так, у Києві на 25% збільшилось киян, які визнавали рідною українську мову, і на 30% зменшилось тих, хто визнавав рідною – російську. Коли у Києві більшість шкіл перевели на українську, ніхто не заперечував. На Сході і Півдні – зворотні процеси. І це тільки тому, що не було мовної політики. Чому її не вели при Кравчуку і Кучмі, зрозуміло, – зазначає професор. Але чому цього не зробив Ющенко? – запитує вона.
Існує показник демографічної потужності мови – людей, які говорять цією мовою, та комунікативної потужності, тобто скільки мови у сферах комунікації. Із досвіду інших країн відомо, що в першу чергу необхідно зміцнити комунікативну потужність мови, тоді молоде покоління переходить на цю мову спілкування. Тому так важливо було українізувати телебачення, книговидавництво і т.п. Щоправда, крок щодо українізації кінопрокату був зроблений за віце-прем’єрства Вячеслава Кириленка, який впровадив обов’язків дубляж українською мовою. «Але Кириленка звільнили, а тепер і дубляж відмінили. А дійшли до того, що на державному телебаченні керує Бенкендорф і Валід Арфуш – ліванець. Одні прізвища чого варті», – говорить п. Л. Масенко.
Відбувається активна русифікація Московським Патріархатом, – зазначає науковець, цитуючи намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври архиєпископа Вишгородського УПЦ Павла (Лебедя): «Я уверен, что русский язык должен признаваться наравну с украинским, то есть, быть вторым государственным. Люди разговаривали, разговаривают и будут разговаривать на русском языке. А если меня будут допекать украинским, тем более не настоящим, а тем, во что его превращают – какой-то полупольский, непонятный язык…»
«Дивно це чути від священнослужителя. Чи не нагадує це Валуєвський циркуляр? – запитує п. Лариса Масенко. – Тобто нас повертають до суржика, мови, суцільно всіяної русизмами». Суржик – явище розкладове, «коли у людини зламано код перемикання: дві мови у її голові існують як одна». Приблизно 15% українців говорить суржиком. Треба відрізняти суржик від інтерферованого мовлення – тобто, з великим впливом російської мови.
Нецензурщина непритаманна українській, це вплив російської мови. Згідно з дослідженням мови студентських сайтів трьох київських університетів – ім. Т. Шевченка,Києво-Могилянської Академії і Політехнічного (найнижчий рівень укр. мови – у Політехнічнорму, 9%), де багато російської мови, там багато і мату.
Як зазначає професор Л. Масенко, існує багато спекуляцій щодо поліетнічності України: мовляв, у нас 130 етносів (насправді, десь 19 – просто приклали до нас радянську схему із народами Півночі, кавказькими тощо). Інші маніпуляції – із законопроектом про мови. Що називається: не ввійшли у двері, то влізли у вікно. Не вдалось зробити державною, то хоч регіональною, зсилаючись на Європейську Хартію регіональних мов, яка призначена для мов, яким загрожує зникання. А російській ніщо не загрожує. Є такий термін в ООН – домінантна меншина, якого ніколи не вживають російські газети. Домінантна меншина не потребує захисту.
Які ж виходи вбачає п. Людмила Масенко? У збереженні мовної стійкості – цей термін означає, що людина не переходить на іншу мову (слід себе поводити як латиші: за радянських часів на запитання російською могли й на вокзал показати. Але як взнавали, що ти гість – ставали люб’язними). Із свідомими русифікаторами – а не з росіянами чи російськомовними – слід боротись громадянським опором. Бути свідомими й активними виборцями: чи ж не пасивність й нерозуміння технології «Проти всіх» спричинились до того, що маємо таку антиукраїнську владу? Вчитись національної солідарності (коли Брєжнєв вирішив скасувати державність грузинської мови – а вона єдина в СРСР мала такий статус – то наступного ранку усе Тбілісі вийшло на вулицю). І, звичайно, важливо, щоб з’являлись українські багатії, які б вкладали гроші в українське.
Роздуми від почутого: Теми, які підняла під час зустрічі у Львові Лариса Масенко, надзвичайно важливі та актуальні для нашого українського сьогодення. Особливо вразила позиція єрарха Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Саме ця Церква претендує на роль найпотужнішої і найчисельнішої за кількістю вірних в Україні. Постулат, що Церква має промовляти до народу мовою цього народу, що релігійне почуття має багато спільного з національним – не новий. Хто як не Церква, українська Церква, повинна відповідати характерові нації, бути українською для українських душ і тільки українською для їх єднання з Богом?
Найбільш моральною річчю є звертатися до Бога в тій індивідуальній формі, в яку Бог убрав частину людства, яка зветься українською нацією. Доки віритимемо в мову, даровану нам Богом – доти віритимемо в Бога, доки існує мова – доти існує нація.
фінансово.
Щиро дякуємо!
