Днями на блозі в одного знайомого священика прочитала дивовижну притчу. Притча розповідала про душу, яка дуже хотіла потрапити в золоту клітку, яка б захищала її від нестерпної сірості людського буття. Коли так і сталося минув деякий час і душа стала почуватися в своїй клітці як у в’язниці, ніщо її не тішило і все сприймалося як покарання.
Коли душа нарешті пригадала, як вона тут опинилася, вона зненавиділа того, хто її в цю клітку заточив. Лише згодом їй пригадалося, що то було її власне бажання і що Опікун клітки робив для неї все те, про що просила, і то робив якнайкраще. Душа збагнула, що якщо хоче звільнитися – варто лише попросити і клітка відчиниться, а вона знову потрапить в той сірий світ, від якого колись втікала. Притча була досить довга, а я переказую дуже схематично, бо те, що мене вразило в ній найбільше, було в кінцевому повчанні. Душа сприймала свій світ сірим, а насправді світ не сірий, світ – це суміш білого і чорного. Правильно прожите життя – це не життя в золотій клітці чи буяння в мріях про понадземне життя. Суть полягає в тому, щоб вибирати білі крупинки!
Недавно мене запитали, як можна впустити у своє життя святість. Я відповіла, що перші кроки до цього – це молитва і фокусування уваги на добрі. Але запитання і далі сиділо в голові і, думаю, воно й привело мене до тієї притчі. Світ – це не однорідність невизначеності. Світ – це суміш добра і зла. Ми можемо вибирати на чому зосередитися і, відповідно, що саме стане канвою всіх наших вчинків. Звісно ж, негативного дуже багато, воно в людях, подіях, речах. Але тут все як при видобуткові шляхетних каменів або золота – ніхто не говорить, скільки було пустої породи, говориться лише про кількість видобутого цінного матеріалу. Поклади добра у світі величезні, просто вони перемішані з «пустою породою»,часом це тільки вкраплення, але від того, що їх мало, вони не стають менш цінними, навіть навпаки.
Прочинити двері свого життя для святості, означає прозріти і побачити, що світ – не сірий, світ складається з чорного і білого, – і стати старанним збирачем скарбів добра. А головне при цьому намагатися нікого і нічого не оцінювати, адже, як казала Матір Тереза з Калькутти, – якщо оцінюю, то в мене не залишається часу любити. А любов це і є святість.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
