Маю подругу, колишню співробітницю. Її меншому сину уже два рочки з хвостиком. Але те, через що її довелось пройти три роки назад, так закарбувалось в пам’яті, ніби було це тільки вчора.
Коли якраз перед новим роком Наташа прийшла уся ніби сяюча зсередини і щасливою усмішкою на устах повідомила нам, що вагітна, ніхто з оточуючих навіть не осмілився нагадати їй, що вона винаймає а житло, що вона – єдина, хто працює в сім ї, що чоловік її п’є і нерідко сусіди телефонують, щоб забрала його, бо спить просто посеред подвір’я. Для неї навіть не стояло запитання: народжувати чи ні. Просто прийшла і сказала : «У мене буде дитина».
Десь після Різдва пішла ставати на облік, здала стандартні аналізи, через кілька днів подзвонили з поліклініки, попросили прийти. Вона прийшла звідти якась згорблена, розчавлена і ледь помітно видушила з себе: «У мене СНІД, сказали – чотири плюси, сказали – це дуже погано і для мене, і для дитини».
Її направили до психолога, який мав би морально підготувати до іншого життя. Психолог на її запитання впевнено відповів: «Ні, помилки бути не може, все точно, змиріться і вчіться жити по іншому». Вона вирішила повторно здати аналізи. Два тижні наш колектив жив наче після похорону близької людини: не слухали музику, не обговорювали фільми, не теревенили про чоловіків і свекрух. І увесь час повторювали: «Ні, це неправда, це помилка, вони теж помиляються. Усе буде добре» Усе й справді було добре. Через два тижні їй передзвонили і просто сказали: «У той день було багато вагітних і ваш аналіз просто переплутали з іншою дівчиною». Усі кричали, що не можна це так залишати, що потрібно подати в суд, а вона стояла посеред галасу, і коли наші емоції трохи вляглись, відповіла: «Бог – їм суддя. Вони ж не спеціально переплутали. Головне, що з малям все буде гаразд».
Народила здорового хлопчика і переїхали в село, де у чоловіка була батьківська хата. Зрідка телефонує, розповідає, що завела хазяйство, а вночі, коли діти сплять, шиє на замовлення а ще – закінчила з городами і з закрутками. Деколи , коли приїжджає до Вінниці, забігає , посміхається: «Усе добре, діти ростуть.»
І тільки недавно від зовсім інших людей, ми дізнались, що чоловік її спивається, так ніде не працює і коли нап’ється, виганяє її з дітьми з хати.
У кожного з нас свій хрест, а от нести його, не перекладаючи на інших, так, щоб усім здавалось, що він не важкий, а легкий, чи навіть приємний, може не кожен.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
