Найвизначнішою і найоригінальнішою постаттю серед протестантських теологів соціального спрямування у XX ст. був німецький лютеранський пастор і теолог Дітріх Бонгофер. Це людина надзвичайної особистої мужності, активний антифашист, страчений у німецькому концтаборі за кілька тижнів до капітуляції Німеччини. Його особиста доля і доля його ідей не зовсім звичайна.
Дітріх Бонгофер народився 4 лютого 1906 року у Бреслау (на сьогодні Вроцлав) у протестантській родині лікаря-невропатолога Карла Бонгофера, у якій був шостим з восьми дітей. Він закінчив гімназію у 1923 році та вивчав теологію в університетах Тюбінгена і Берліна. У юності хлопець був близький до відомого представника ліберальної теології Адольфа фон Гарнака, а згодом тривалий час перебував під ідейним впливом Карла Барта. Через чотири роки захистив дипломну роботу, присвячену філософському і догматичному дослідженню категорій церковної соціології (Sanktorum communio).
А 1929 року отримує ступінь доктора теології. У той самий час Бонгофер допомагає пастору у німецькій євангельській громаді у Барселоні (Іспанія). Через рік розпочинає стажування в Об’єднаній богословській семінарії в Нью-Йорку, а потім стає пастором і викладачем систематичної теології в Берлінському університеті.
Бонгофер не лише займається викладацькою діяльністю, але реагує на політичну ситуацію в країні. Незважаючи на перспективу церковного росту, з приходом нацистів до влади 1933 року стає рішучим противником режиму з перших днів. Бонгофер бере участь разом з пастором Мартіном Німьоллером у створенні Сповідуючої Церкви, яка виступала проти спроб Націонал-соціалістичної німецької партії (НСНП) підпорядкувати собі лютеранську церкву за допомогою створення пронацистської «Євангельської церкви німецької нації». Сповідуюча Церква представляла основне джерело християнської опозиції до нацистського уряду. Будучи задіяним в екуменічних колах, Бонгофер відразу зрозумів важливість інформування міжнародної громадськості про те, що відбувалось у нацистській Німеччині. Він виступив на екуменічній зустрічі Всесвітнього альянсу у Софії, де відкрито говорив про єврейське питання. На ній було прийнято резолюцію, в якій засуджували дії нацистів проти євреїв. Через те лідер Німецької євангельської церкви в Берліні зажадав, щоб Дітріх відмовився від екуменічної діяльності, але Бонгофер не погодився. Опинившись у відчуженні друзів та колег, бачачи співпрацю німецьких церков з нацизмом, 27-річний Бонгофер прийняв пропозицію від двох німецькомовних протестантських церков про призначення його пастором у Лондоні, і два роки жив в Англії. Однак згодом повертається до рідної Німеччини і стає керівником семінарії Сповідуючої Церкви.
З 1936 року йому заборонено викладати, публічно виступати і публікуватись. Нацистська влада почала реагувати на активну діяльність Дітріха Бонгофера, через рік закрито семінарію, яку він створив. З цього часу пастор ще з більшим завзяттям узявся протистояти нацизму, пов’язуючи себе з учасниками антинацистської змови, а саме співробітниками абверу (воєнної розвідки і контррозвідки). Відвідує Лондон та Нью-Йорк, де йому пропонують викладати. Однак, незважаючи на початок Другої світової війни, відхилив цю пропозицію й повернувся на батьківщину. «Я повинен пережити цей складний період нашої національної історії разом з християнами в Німеччині. У мене не буде права брати участь у відродженні християнського життя після війни, якщо я не розділю з моїм народом випробування цього часу», – запевняв Дітріх Бонгофер. Після повернення додому Бонгофера переслідує нацистська влада. Його зобов’язують регулярно звітувати про свою діяльність. У такий непростий час Дитріх Бонгофер займається теологічними дослідженнями. Його думки про безрелігійне християнство спричинили полеміку та дискусії. «Мене постійно хвилює питання про те, чим є для нас сьогодні християнство і ким є Христос? Давно минув час, коли людям усе можна було розповісти словами (чи це теологічні міркування, чи благочестиві мови); пройшов також час інтересу до внутрішнього світу людини і совісті, а значить, і до релігії взагалі. Ми наближаємося до абсолютно безрелігійного періоду: люди просто вже не можуть залишатися релігійними. Навіть ті, хто чесно називають себе «релігійними», на ділі зовсім не такі: мабуть, під «релігійністю» вони розуміють щось інше», – писав Бонгофер. Для Бонгофера християнство виявляється не в словах, а у справах, у вчинках, у ставленні до інших людей.
1943 рік. Дітріха Бонгофера заарештовують, звинувачують у «підриві збройних сил», у змові з метою порятунку євреїв, у використанні своїх подорожей у цілях, не пов’язаних з розвідкою, і поміщають у в’язницю Тегель. В ув’язненні пастор працює над записками, що увійшли до книги, яку посмертно опублікували у 1951 р. під назвою «Опір і покірність».
20 липня 1944 року його перевели до в’язниці гестапо на Принц-Альбрехтштрассе в Берліні, в лютому 1945 р. – в концтабір Бухенвальд, а на початку квітня перевели до Флоссенбурга. У цей період він зміг зберегти кілька улюблених книг – Біблію, праці Гете і Плутарха. У в’язницях і таборах зберігав присутність духу і мужність, не тільки роздумував над богословськими питаннями, а й писав вірші. 8 квітня зміг провести останнє у своєму житті богослужіння.
9 квітня 1945 року Дітріха Бонгофера стратили гітлерівці, повісивши у концтаборі Флоссенбюрг (Баварія). Напередодні страти Бонгофер сказав: «Це кінець, але для мене – початок життя». Лікар концтабору в Флоссенбюрзі згадував: «Через прочинені двері приміщення барачної споруди … я бачив пастора Бонгофера, неохайного, на колінах в потаємній молитві перед Господом Богом. Самовідданий і проникливий характер молитви цього дуже симпатичного чоловіка сильно потряс мене. І на місці самої страти, вимовивши коротку молитву, він мужньо зійшов сходами до шибениці… За всю мою майже 50-річну лікарську діяльність я не бачив людини, яка б вмирала з такою відданістю Богові».
Після закінчення Другої світової війни в Німеччині було видано шеститомне зібрання творів Бонгофера. Його рукописну спадщину зібрав Ебергард Бетг. Її опубліковано в післявоєнні роки декількома книгами, серед яких найвизначніші «Етика» та «Опір і покірність» (Dietrich Bonhoeffer. Ethik. Munchen, 1949; Widerstand und Ergebung. Munchen, 1951).
Вони були багато разів перевидані в Західній Німеччині. Видано кілька збірників із обговоренням його концепції. Ім’я Бонгофера ставлять у ряд з іменами таких провідних протестантських теологів, як Барт, Бультман, Тіллі.
Дітріх Бонгофер є символом лютеранського мучеництва у XX столітті. Його статуя є серед зображень десяти християнських мучеників цього часу, розміщена на західному фасаді Вестмінстерського абатства в Лондоні. Багато парохіяльних церков названі в його пам’ять (Dietrich-Bonhoeffer-Kirche). Також у його пам’ять у Німеччині випущено поштову марку та присвячено одне з творів Оскара Готліба Бларра (2006).
Уже пройшло 65 років з дати його загибелі. Але його знають та пам’ятають. Глава Євангельської Лютеранської Церкви Німеччини єпископ Вольфганг Хубер свого часу сказав про Дітріха Бонгофера: «Він – святий, у протестантському значенні цього слова».
Підготувала Олеся Барчук, Духовність
фінансово.
Щиро дякуємо!
