Коли запитуємо сьогодні молоду людину, для чого вона живе, дуже рідко почуємо більш-менш зрозумілу відповідь. І молоді, і старші часто відповідають «заштампованими» виразами про те, що ми «маємо», «мусимо», що нам «потрібно». Коли ж запитати: «для чого особисто ТИ живеш», бесіда нерідко заходить у глухий кут. Не кожен може сформулювати зміст свого життя, тобто висловити те, задля чого він живе.
То ж для чого живе людина, що це таке, — «життя», і звідки воно береться?… Коли повернемося до появи на землі першої людини, то побачимо, що вирішальну роль у творенні життя відіграє Бог: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». (Бут. 2, 7). Тобто Адам отримав своє життя безпосередньо від Бога, Котрий вдихнув у нього віддих Свого життя.
Іншими словами, Бог покликав людину до життя, тобто покликав від «небуття» до «буття», вдихнувши в Адама віддих життя, Бог покликав його до участі у житті, яким жив сам Бог. Отже, наше життя — це дар нам від Бога, це запрошення до участі у Божому житті, це покликання жити «повнотою життя», про яку пригадує нам Христос.
Сучасна людина дуже часто проживає своє життя без усвідомлення свого покликання і відповідальності за його реалізацію. Сучасні богослови для окреслення стану людини вживають вираз «епоха людини без покликання». І справа тут зовсім не в тому, що сучасна людина не покликана Богом, а радше в тому, що вона живе своє життя так, неначе б воно жодним чином не було пов’язане із Творцем. І дійсно, сьогодні пропагується якраз те, що нищить життя, і людина, піддаючись такій пропаганді, поводиться зі своїм життям як зі своєю абсолютною власністю.
Надмірний індивідуалізм, антропоцентризм, що межує з егоцентризмом, сприяють тому, що людина ставить у центр свого буття не зв’язок із Творцем, але радше свої потреби, свої амбіції, свої плани тощо. Персона вважає себе абсолютним власником свого життя, тому і розпоряджається ним на свій розсуд. В цьому якраз і криється велика небезпека втратити, знищити своє життя.
Покликання, — це Божий задум, Божий план щодо кожної людини. Тому нема людини «без покликання». Кожна людина покликана Богом до життя, сотворена на «образ і подобу Божу», покликана до участі у Божому житті, бути співрозмовником Бога: слухати і відповідати. У цьому слуханні, в цьому діалозі з Богом людина здатна пізнати єдиний неповторний сенс свого життя, розкрити красу Божого запрошення, Божої пропозиції, свобідно прийняти цю пропозицію і згідно з нею реалізувати своє життя.
Тут і виникає перша трудність в реалізації покликання: пізнати, зрозуміти, прийняти. Це все потребує зусилля, щоб подолати, найперше, власний егоїзм, власні бажання, власні задуми щодо свого життя і довіритись Богові, прийнявши це запрошення. Усвідомлення, розуміння краси, величі Божого задуму спонукає волю прийняти цей задум як єдиний дороговказ в житті людини.
Кожну людину Бог кличе особисто, «на ім’я». Це значить, що кожна людина покликана Богом індивідуально, особисто і має теж дати персональну відповідь. Кожна людина також отримує від Бога особливий дар, щоби мати змогу це своє покликання зреалізувати якнайповніше. Дуже часто ми, зачаровані величчю покликання Пречистої Діви Марії, яка стала Матір’ю Божого Сина, кажемо «вибрана Богом!» Так, Марія дійсно вибрана Богом перед віками, обдарована потрібними дарами, зокрема Непорочно Зачата, приготована вихованням при храмі, але в момент Благовіщення вона була свобідною вибирати: прийняти чи не прийняти Боже запрошення. Вона сказала своє «так» і таким чином зреалізувала в повноті отримані від Бога ласки. Кожна людина вибрана Богом і покликана до певної місії, і лише сповняючи цю місію, зможе зреалізувати свої дари.
Покликання — це персональне запрошення, і тому скільки людей, — стільки й покликань. Проте є й загальні покликання, які звернені до всіх: покликання до життя; покликання до святості. Потрібно завжди пам’ятати, що ініціатива покликання завжди походить від Бога, а особа мусить відповісти на Боже запрошення.
Сучасна людина боїться бути слабкою, бути «іншою», не такою, як решта, тому завжди старається забезпечувати собі силу і владу, підлаштовуватись до певних умов, і це також відбилося на виборі життєвого шляху молодих людей: вони вибирають дуже часто не своє покликання, а те, що може принести силу, владу, матеріальне забезпечення. Також інколи ще можна почути суперечку про те, хто важливіший. Кожне покликання є безцінним в очах Божих.
Гідність нашого покликання не полягає в тому, що ми вибираємо, а в тому, хто нас кличе, згідно зі словами Ісуса Христа: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід.» (їв. 15,16). Отож, кожне покликання має конкретне завдання і конкретну ціль: принести відповідні плоди. Бо «Всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають» (Мт. 7,19).
Важливим плодом реалізації покликання всіх і кожного є також прагнення до єдності. Покора, лагідність, терпеливість, взаємне приймання одне одного у любові, — необхідні елементи для того, щоби зростати в єдності, яка, своєю чергою, є також об’єднавчим діянням Святого Духа в кожному і у всіх на усіх рівнях: особистому, церковному і на рівні спільноти.
Звідси випливає, що покликання кожної людини не можна розглядати ізольовано від покликання цілого людства. Кожен християнин живе власну історію спасіння у контексті історії загального спасіння людства. Що більше: від реалізації одного покликання часто залежить реалізація кількох інших. Сьогодні постає проблема покликання взагалі, і зокрема проблема покликання до богопосвяченого життя. Коріння браку духовних покликань слід найперше шукати в легковаженні або й зловживанні покликанням до батьківства і материнства. Чоловік і жінка покликані співпрацювати із Богом в творенні нового Життя, і скільки б разів не були покликані стати батьками, мають з готовністю відгукнутись на це запрошення.
Покликання не є чимось статичним, незмінним, що ми здобули раз і назавжди! Покликання — безперервний ланцюг, складений послідовно з Божих запрошень і людських відповідей. Це ціле життя, прожите в безперервному спілкуванні з Богом і сповненні Божої волі.
У кожному кроці, в кожному виборі християнина має виявлятись повнота свободи і готовість у всьому підпорядковувати свою волю Божій волі.
Кожне покликання полягає в тому, щоби бути учасниками Божого задуму спасіння у Христі. Таке покликання є діянням Святого Духа, що встановлює між християнами надприродний зв’язок, звіщаючи їм повноту Божих дарів. Звідси випливає, що наша поведінка має бути такою, щоб не скомпрометувати цей зв’язок, а укріпити його.
о.Мартин Хабурський, ЧСВВ, «Місіонар», charnetskyj.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
