Про свої враження від зустрічі з Папою Йоаном Павлом ІІ розповів отець Орест Фредина, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, де 2001 року відбулась зустріч Святішого Отця з молоддю під час його першого Апостольського Візиту в Україну.
Отче Оресте, вам як священикові часто доводиться говорити про приклад святих, які жили задовго до наших часів, натомість з Йоаном Павлом ІІ ви зустрічалися особисто. Як ви би могли охарактеризувати цього, в скорому часі, святого з власного досвіду спілкування з ним?
За своє життя я мав можливість тричі зі Святішим Отцем спільно служити Літургію. Вперше я зустрівся з Папою в Римі 1996 року. Тоді я ще був молодим священиком. Я сказав, що приїхав з України і просив Йоана Павла ІІ про молитву за нашу землю, він поблагословив мене і пообіцяв молитися. Ця зустріч мені назавжди закарбувалася в пам’яті тим, що Папа такий великий і добрий чоловік, але настільки простий і відкритий для інших. Йоан Павло ІІ був дуже близький для нашого народу, він спілкувався зі світлої пам’яті Патріярхом Йосипом Сліпим, добре знав історію нашої Церкви, і ми також завжди були йому близькі.
Що для вас є свідченням святості Йоана Павла ІІ?
Cвятий – це той, хто належить Богові. Чи в минулому часі, чи тепер, святий – це людина, яка у своєму житті робить все, щоб подолати той великий розрив між людиною і Богом. Бо Бог завжди стукає до нашого серця і очікує нашої відповіді. Така людина починає належати Богові, а Бог провадить її думками, починає дякувати Йому за дар життя, всю свою надію покладає на Нього, тоді цей зв’язок живої людини і живого Бога ніколи не тратиться.
Отже, коли говорити про світлої пам’яті Папу Йоана Павла ІІ, то ми можемо побачити, як Бог через цю людину виливав добро і мир на світ. Він вже був в літах, але вмів зібрати мільйони молодих людей, щоб їм вказати шлях до Христа Ісуса, щоб вони саме в Ньому черпали свою силу. Людина відкрита і добра. Він для мене асоціюється з Апостолом Петром – Провідником Церкви – якого я собі уявляв старшого, сивого, але завжди усміхненого і добродушного. Вважаю, що одною з головних характеристик нашого праведного життя, має бути наша людяність. І хто би хотів без Бога статися людяним, то мусить визнати, що наших людських сил вистарчить на кілька разів. Христос стався Чоловіком, щоб ми завжди могли жити тим Духом, Якого Він нам подарував. Так-от в житті Папи Йоана Павла ІІ завжди було видно, що він йде за Христом: і коли він був молодий, і коли став єпископом, і кардиналом, а потім Папою. Відкритий, усміхнений до світу, що всім своїм серцем намагається привести всіх до Бога, до Христа, Який є джерелом найбільшої радості.
Ви згадали, що Йоан Павло ІІ мав дар приводити саме молодь до Христа, якраз цей Папа започаткував 1984 року міжнародні зустрічі для молоді, тоді на Сихові – це була теж зустріч з молоддю… Могли б ви кількома словами згадати, з яким закликом Святіший Отець звернувся до української молоді?
Папа звернувся до нас з гаслом: «Не бійтеся бути святими!» Він нас застеріг, щоб ми після тоталітарного режиму, вступаючи на дорогу свободи, зрозуміли правдиві цінності, щоб з тоталітаризму не потрапили у світ споживацтва, який робить людину порожньою і невільною. Святіший Отець закликав кожну молоду людину зробити цей духовний прорив, щоб завжди втішатися свободою дітей Божих і тоді брати на себе відповідальність за своє життя, за свою державу, і в такий спосіб, в Бозі будучи, будувати нове.
Це завжди актуальний заклик: «Не бійтеся бути святими». Це означає – належати Господеві, зустріти Його і за Христом Ісусом йти. Він пригадав нам, що Десять Божих Заповідей – це так як компас серед бурхливого моря, хто його має, той знає, куди плисти навіть в часі бурі. А хто не має, той дезорієнтований, має збиті орієнтири. Тому закликав нас бути святими, йдучи стежкою Божих Заповідей, покладати своє життя для Бога.
Чи з погляду тих десяти років, що минули, можна сказати, що молодь відгукнулась на цей заклик і стала брати активнішу участь у житті Церкви, зокрема в Вас на парохії?
Думаю, можу стверджувати, що багато молоді відгукнулося. Бачу це по молодих сім’ях, діточках, які вчаться в катехитичній школі… Проте мусимо всі ще й дуже багато попрацювати. Бо Святіший Отець це зерно в нас посіяв, а ми тепер мусимо дбати, щоб цю ділянку вичисти від буряну і просити в Бога сонечка і теплого дощику, щоб це посіяне зерно змогло прорости. Якщо ми хочемо бачити Україну, наших дітей, щасливими, ми, які називаємо себе учнями Ісуса Христа, мусимо не шкодуючи сил працювати. Хоча ця робота може втомлювати, але завжди робить людину правдиво щасливою. Хочу, щоб наші діти і ми були щасливі для Христа працюючи, будучи вчителями, лікарями, священиками, двірниками, лікарями, співаками… Нема такої ділянки, де би ми не могли принести світло від Христа Бога. Найперше, це наше щастя, яке виливається на світ, а по-друге, ми ділимось тим, чим нас благословляє Бог.
Наша парафія благословенне місце. Завжди багато молоді, багато діточок, катехитична школа дуже гарно розвинулася. Думаю, що візит святішого Отця – це колосальний Божий знак, мить коли Бог на нас виливає благословення, але Бог ніколи не робить нас заручниками, ми завжди маємо вибір: або його дари прийняти і подякувати, тішитьсь і жити цим, або відкласти на бік і жити своїм думанням.
Йоан Павло ІІ ще й своїм прикладом показав молоді, як треба відгукуватися на Божий заклик…
Так, справді. Господь Бог його вибрав, а він цю Божу волю покірно прийняв. Людина мусить зрозуміти, що іншої правдивої дороги, аніж Христос, немає. Сам Христос сказав: «Я є дорога, правда і життя». І це особливо стосується і особи Папи Йоана Павла ІІ, який на Божий заклик відгукнувся і йшов цією дорогою, будучи спочатку християнином, потім священиком, потім єпископом, кардиналом і Папою. Всюди, куди б він не приходив, він був посланцем миру. Не перестаю молитися, щоб ми прийняли той мир, який Бог вилив на нашу землю через Святішого Отця, щоб ми ним перейнялися і тим миром жили. Папа завжди прихильно ставився до нашої Церкви, це відчувалося… Мені пощастило зустрічати Папу в дверях храму і той мир я відчув на собі, коли Папа зайшов, помолився і поблагословив наш храм. Той мир відчувався і через його погляд, навіть тоді, коли він нічого не говорив.
Як сталося так, що зустріч відбулася саме у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, адже церква була ще недобудована?
Дійсно, церква була недобудована і я впевнений, що це саме Боже провидіння так попровадило, що зустріч з Папою відбулася якраз в нашій церкві. Ми дуже хотіли на 2000-й Ювілей Різдва Христового закінчити будову хоча б усередині. Коли йшлося про візит Святішого Отця, о. Йосиф Мілян, зараз владика, був головою Комісії у справах молоді. Я сказав, що кращого місця, аніж церква Різдва Пресвятої Богородиці, не знайти. Але чесно зізнаюсь, що це було напівжартома, бо я усвідомлював, що в нашій церкві ще дуже багато роботи. Мало бути два місця для зустрічі з Папою: місце для Літургії, яка відбулась на іподромі, і місце для зустрічі з молоддю, яку планували зробити на стадіоні. Коли відповідальні за це люди з Блаженнішим Любомиром, Папським Нунцієм і представниками з Риму проїжджали з іподрому попри нашу церкву – а тоді була дуже гарна погода: сонце і сніг – вони вирішили зайти в середину подивитися. Їм, незважаючи на те, що церква була недобудована, дуже сподобалося, хтось випадково пригадав, що був варіант організувати зустріч з молоддю в нашій церкві. Звичайно, коли це прозвучало, то чиновники ніяк не могли погодитися і заспокоїтися, перераховували, що треба зробити і полагодити до візиту Святішого Отця. Я сказав: «Добре, ми все зробимо». Тоді представники Служби Безпеки почали переконувати, що в нашій Церкві, навколо якої багатоповерхові будинки, робити зустріч небезпечно – з кожного вікна можна очікувати снайпера. Тоді я вже сказав: «Я думав, що ви серйозна служба. Ось вам місце, а ви його підготуйте до Візиту з Папою!» І тоді священик з Італії, який був відповідальний за організацію візиту в Україну, попросив, щоб йому переклали, що я сказав. Коли йому переклали, то він сказав: «Для нас найкраще місця для зустрічі з молоддю тут, в цій церкві». Після цього на стадіон вже не їздили. Я вдячний Богові, що наш храм отримав благословення Намісника Апостола Петра! Як сказав Блаженніший Любомир: «Є багато місць в Україні, де був Святіший Отець Йоан Павло ІІ, але таке місце, де він молився. І це – ваша церква».
Чи Папа ділився з вами своїми враженнями від побаченого в Україні, від того, як все було організовано…?
Ні, на жаль, не було часу спілкуватися, хоча Папа чудово розумів українську, я зустрічав і вітав його у нашій церкві – українською. Він переступив поріг, ми його довели до тетраподу, там він клякнув і молився. Мені наголошували, щоб я надто не надоїдав Святішому Отцеві, тому я попросив його, щоб він підписав нам Євангеліє і поблагословив Церкву. Папа засміявся, підписав Євангеліє, взяв в руки кропило і поблагословив церкву свяченою водою. І одразу вийшов до молоді.
Папі дуже сподобалась наша церква, на пам’ять Йоан Павло ІІ подарував нам Євхаристійний набір: чашу з дискосом. Тоді я знову пересвідчився, що Папа хоча дуже великий чоловік, але й водночас дуже простий і невибагливий.
Чи можна, на вашу думку, вважати приїзд Папи в Україну знаковим не лише для Церкви, а й для держави?
Думаю, так. Якщо ми подивимось історію нашої Церкви, то ми, українці, були на пограниччі народів, які між собою воювали, і завжди намагалися їх помирити. І коли в 11 столітті сталася криза і поділ в Церкві, то українці думали, що це ненадовго і виступали миротворцями. Ми ніколи не відреклися свої ідентичності, свого східного обряду, але завжди зберігали єдність з Католицькою Церквою. Мені дуже приємно, що я, як священик, можу поїхати в іншу державу, де є Католицька Церква, і там свої обряди і звичаї, і культура, але той самий Господь Бог, і ми один одному брат. Я вважаю, що бути християнином – це шукати єдності.
І це дуже гарний знак для українців, що Господь Бог послав до нас того, на кому утвердив Свою Церкву. Він сказав: «Ти Петро – скеля, на тобі я збудую свою Церкву, яку ворота пекельні не здолають». Свою Церкву Христос називає Своєю Невістою. Він не мав чотири чи п’ять невіст. А мав одну, тому треба старатися для єдності Церкви. Це обов’язок кожного християнина в кожному кутку світу. Диявол – означає «той, хто ділить». Значить, той, хто ділить, і є диявол. А хто шукає єдності – той Божий посланець.
Думаю, що і тепер Папа, як і решта святих, дивиться на нас і очікує, що ми, як народ, навернемося до Бога, бо інакше, думаю, ми не маємо шансу бути народом і повернути собі ласку дітей Божих. Це дуже важливо, щоб ми як народ навернулися до Бога. Тому в цю десяту річницю приїзду Папи Йоана Павла ІІ в Україну вважаю потрібним закликати: повернімося лицем до Бога!
Десять років відколи Йоан Павло ІІ відвідав нашу державу виповниться в червні, невдовзі після Беатифікації. Щороку з цієї нагоди в церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбуваються урочисті Богослужіння, молебні, концерти. Розкажіть, будь ласка, як пройде святкування цього року.
Ми почнемо святкування в п’ятницю ввечері, плануємо зробити молитовний вечір для молоді, відразу після Літургії. У суботу відбудуться молодіжні концерти, виставки і конференція. А в неділю відбудеться одна урочиста Літургія об одинадцятій годині.
Адже найбільше свято для християн є тоді, коли ми громадимося навколо жертовника – Христа Ісуса. Літургія – наше найбільше свято! Бо Ісус знов і знов дає нам Себе. В ту неділю ми так само будемо просити Бога, згадуючи пам’ять Святішого Отця Йоана Павла ІІ, щоб ми могли разом громадитися, як народ, стати одним серцем і одним духом і заспівати Богові на славу!
Наталя Гадьо, Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
