Новини

Мирослав Маринович у Нью-Йорку говорив про українських дисидентів

11 Квітня 2011, 14:27 1000

Сьогодні українські дисиденти з одного боку можуть пишатися своїм внеском у формування демократичного суспільства. Але є привід і для розпачу, адже не менш очевидними є наші моральні проблеми.

Таку думку висловив проректор з призначення та місії Українського католицького університету Мирослав Маринович під час лекції, яку він виголосив у Колумбійському університеті в Нью-Йорку.

Свобода є одним із найважливіших здобутків руху опору: свобода думки, віросповідання, громадянська, національна, релігійна чи особиста свобода. Однак права людини в Україні і далі порушують, ці порушення лише змінили свій характер. Українська влада продовжує різними шляхами нищити людську гідність, що призводить до зменшення рівня відповідальності та звужує сферу прав людини. Корупція руйнує державну систему правосуддя. Тому колишні дисиденти не можуть спочивати на лаврах.

Ми здобули українську незалежність, але через різні причини наша незалежність значно ослабла. Внутрішні міжрегіональні відмінності, які могли б стати багатством для держави, стали причиною суперечностей, які важко подолати. Ці відмінності стають предметом маніпуляції з боку деяких політичних сил, які підбурюють одну частину народу проти іншого.

Це також впливає на геополітичне становище України, оскільки суспільство розділене на дві частини – одна частина вибирає євроатлантичний курс (до речі, це саме те положення, з яким ідентифікує себе найбільше дисидентів). Інша частина українського суспільства вважає себе приналежним до російського (євразійського) культурного простору. Ще більш вразливою робить Україну її енергетична залежність від Росії. У цьому випадку поняття геополітичної безпеки Росії не передбачає справжньої незалежності України.

Таким чином, у багатьох визначальних параметрах національного існування, місія дисидентів була досить успішною, але ці зміни не отримали необхідних законодавчих та системних гарантій. Тому питання про майбутнє значення цієї місії дисидентів для нації залишається відкритим.

Також існують дві сфери, в яких ця місія зазнала великої невдачі: віра дисидентів у встановлення верховенства закону і в пост-комуністичне відродження соціальної та особистої етики. Судова система стала інструментом правлячої влади для зведення рахунків з опозицією. А масова корупція підриває впевненість народу в можливості впливати на хід подій. Помаранчева революція дещо відродила віру нації у власні сили, але не надовго.

Мало хто в Україні сьогодні вірить у можливість побудови справедливого порядку. Слабкість громадянського суспільства дозволяє владі всілякого роду зловживання. Криза судової системи породжує відчуття беззахисності. Таким чином, надії дисидентів про встановлення верховенства права не були оправдані.

У зв’язку з цим, виникає питання про правильність позиції дисидентів, прийнятої після розпаду Радянського Союзу, в питанні притягнення комуністів до відповідальності за злочини комуністичного режиму. У ретроспективі ми розуміємо, що це неможливо, всупереч переконанням дисидентів, «почати з чистої сторінки». Думки про покаяння за гріхи комуністів і звільнення їх від покарання за їхні злочини, призвели до сьогоднішніх зловживань у владі. Як результат, у нації склався правовий нігілізм – ми спокійно переносимо неправду і хитрість.

У цих умовах Україні необхідний солідарний громадянський рух – рух для здійснення верховенства права і для морального відновлення суспільства. Здатність колишніх дисидентів почати такий рух дещо обмежена: деякі з них похилі віком, інші через політичні компроміси попередніх років, перестали бути моральними авторитетами для нації. Так що питання про те, хто керуватиме цим громадянським рухом залишається відкритим. Але на мою думку, це неминуче в майбутньому.

Попри це все, ми можемо досить упевнено стверджувати, що колишні дисиденти заклали нам головні умови для цього руху – життя в умовах свободи. І навіть, якщо цей досвід є частково негативним, він як і раніше має неоціненне значення для формування зрілої особистості, звільненої від тоталітарних «лещат» до рівня відповідального громадянина, подала прес-служба УКУ короткі тези виступу Мирослава Мариновича з лекції, яку він виголосив у Колумбійському університеті в Нью-Йорку.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: