На сторінках ватиканської газети «Оссерваторе Романо» італійський лікар і фахівець з біоетики Карло Белліені заявив, що сучасний західний світ страждає від фобій. За останні десять років нас просто бомбардують оголошеннями про світові катастрофи, настільки ж роздуті ЗМІ, наскільки швидко вони зникають з пам’яті.
Чергова паніка була викликана особливим штамом кишкової палички Escherichia coli, від якої постраждали декілька тисяч чоловік. Епідемію, джерела зараження якої невідомі, вже зупинено, але ж скільки вона породила паніки, викликавши кризу продовольчих ринків європейських країн, які приписували один одному причину епідемії.
Ми спостерігаємо вже останні сліди цієї інфекції, обмеженої в часі і просторі. Від неї загинули набагато менше людей, ніж щодня помирають в автокатастрофах в одній лише Італії. Однак мас-медіа роздували вогонь паніки, вдаючись до відповідних термінів: «бактерія-кілер», «суперагресивна генетична суміш» і так далі.
І таке трапляється не вперше. Те ж саме ми бачили під час світової кризи «скаженої корови» в 2001 році, атипової пневмонії в 2003, «пташиного грипу» в 2005, «свинячого грипу» в 2009. Всі вони, якщо вірити ЗМІ, повинні були просто стерти людство з лиця землі. Досить згадати, що під час «пташиного грипу» прогнози пророкували до 150 мільйонів смертей. Насправді ж жертв було близько 300. «Свинячий грип» спонукав держави закупити мільйони вакцин, які залишилися здебільшого невикористаними, адже смертність від цієї епідемії не перевищувала смертності від сезонного грипу. Італійський публіцист Андреа Кербакер в нарисі «Апокаліптичні качки» писав: «За останні десять років, якщо вірити новинам в наших ЗМІ, ми повинні були померти вже десятки разів від найдивніших речей. Пандемія, масова загибель, кінець світу: на початку третього тисячоліття ці слова найчастіше зустрічаються в газетах». А Андре Глюксманн в червні іронізував: «Купуючи зелень, ми піддаємося навалі бактерій-вбивць, і наукові спростування ніхто не слухає. Принцип побоювання стає нашим євангелієм».
Науковий світ задається питанням про витоки такого катастрофізму. Ймовірно, він, в деякому розумінні, зручний і виріс на родючому соціальному ґрунті. Белліені вважає, що деякі форми психозу викликані неадекватною реакцією на ворожий стимул. Згідно психіатра Альберта Еллісу, це проявляється в абсурдних міркуваннях такого типу: «Мене вразила біда, значить, світ катастрофічний». Або: «Раз зі мною стався нещасний випадок, я нічого не вартий». Це так званий «катастрофічний проект». Подібно пацієнтам Елліса, при настанні лиха замість того, щоб його осмислити, кричать про катастрофу.
Ймовірно, ми думаємо, що життя прийнятне тільки за умови, що ми можемо контролювати всі його деталі (звідси – настільки поширене прагнення до фізичної досконалості). І коли з-під контролю щось виходить, настає психоз, іноді колективний.
У 1989 році кардинал Йозеф Ратцінгер дуже далекоглядно виявив причину цієї схильності в культурі самодостатності і недовіри, в якій все здається запрограмованим і передбаченим. «Лібералізм та іллюмінизм, – писав кард. Ратцінгер, – хочуть навіяти нам світ без страху … Хочуть викорінити все, що ще не відбулося, всяку залежність від іншого … Цей пошук безпеки заснований на повній самодостатності людського «я», який заперечує можливість вийти за межі себе і довірити себе Другому. А коли намагаються повністю і без сліду викорінити страх, пригнічений страх повертається під численними масками фундаментальної тривоги».
На закінчення автор пише, що час багатому Заходу звільнитися від фобій і цікавитися істинними епідеміями, що вбивають бідні народи, про які промислові суспільства іноді не мають ані найменшого уявлення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
