«Алло, це Ісус, Я вас слухаю»

Журналісти, як водиться, подають людям найсвіжішу інформацію. Ось тільки перекручену. А що поробиш – уміти ліпити слова в речення ще не означає володіти темою. Повідомлення про те, що скоро можна буде сповідатися по телефону, поширилися інтернетом.

Все виглядає достатньо зрозуміло для тих, «хто в танку»: з’явилася інформація про те, що православні брати наші хочуть відкрити в себе «гарячу лінію», аби охочі мали куди подзвонити, за потреби. Натомість журналісти, як люди від світу цього, зробили висновок, що йдеться одразу ж про сповідь. І розголосили це де лиш могли. Сумно й смішно водночас: такий «епік фейл» не ставався вже давненько у навколоцерковній тематиці.

Однак не можна заперечити, що проблема існує. Не в одного інтернавта – і не у двох – я час від часу зустрічаю записи на кшталт: «Певно, доведеться сповідатися по скайпу, бо інакше не вкладаюся в ритм життя». Причому останній за часом такий запис серед моїх френдів з’явився саме в блозі священика. Звісно, як трошки жартівливе нарікання, оскільки він якраз і розуміє, що це принципово неможливо. Але «тема існує».

Вона постала вже давненько, не пригадаю навіть, коли саме ми заговорили про «сповідь по телефону» на нашому біблійному гуртку. Але пам’ятаю, з якого це було приводу: а саме, щось подібне вирішили впровадити у себе якісь «закордонні» лютерани. Щось там у тій Західній Європі таке дивне відбувається з християнством, настільки воно знудилося людям, що й сповідатися воліють дистанційно, і до церков ходити, якщо там цікаво і зручно… Найсвіжіші новини – про шведських лютеран, які вирішили поставити в церквах м’які дивани, аби привабити «віруючих» зручностями. Але це так, до слова.

Отже, ті розмови близько десятирічної давності виводилися з певних клопотів та ідей закордонних протестантів. І пам’ятаю, що внаслідок короткого обговорення – бо по суті нема про що говорити – пролунала думка: вони можуть собі дозволити що завгодно, нехай й «сповідь по телефону», оскільки в них немає таїнства сповіді як такого. Таїнства, як його розуміє Католицька Церква. Таїнства як видимої дії невидимої благодаті. Таїнства, в якому відбувається – і то завжди – особиста зустріч каяника з Ісусом Христом, Який сам приймає сповідь і відпускає гріхи. Жодна людина не має влади відпускати гріхи. Тому будь-яка розмова, навіть якнайбільш відверта, довірлива, глибока – залишається тільки розмовою. Потрібна особиста зустріч двох осіб, безпосереднє слово і та долоня, під яку ми схиляємо голови. По телефону ніколи не почуєш: «Алло, це Ісус, Я вас слухаю».

Однаковою мірою це стосується і католиків, і православних – тих, хто зберіг апостольський спадок у свяченнях. Тих, хто знає, чому саме неможлива «сповідь по телефону», так само як неможливо, щоби група мирян, навіть щиро помолившись, перемінила хліб і вино на Тіло і Кров. А також чому навіть дійсно висвячений священик не зможе консекрувати Гостію через скайп.

Тому що потрібна безпосередня присутність. Якби вона не була ообов’язкова, певно, Син Божий таки скористався б якимось «небесним інтернетом» і не приходив у тілі, щоб насправді жити і насправді померти. Єресь про те, що тіло і смерть Ісуса були лише «видимістю», свого часу виникала. Але – ні, не йдеться ні про який «контакт на віддалі». Все це серйозно і все це дуже особисто.

Що ж до журналістів, які чують одне, а розуміють інше, то за них потрібно молитися. А потім знову молитися. Кажу це, виходячи з власного досвіду. Остання моя «світська» публікація, до приходу в Церкву, була про те, як «Оболонська» стала «святою водою». Тобто на заводі поставили срібні очищувачі води, а кожному великорозумному журналістові відомо, що воду робить «святою» занурення в неї срібного хреста батюшки… Смійтеся, я не проти. Зараз уже самій смішно. Але хтось таки за мене помолився. І це допомогло як у житті, так і в журналістиці.

_________________________________________________________

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.