«Християнський Самайн»

Клопоти з «холуїном» зачіпають усіх, не лише християн Заходу, які намагаються протистояти сатанізації ночі перед урочистістю Всіх Святих. Культура – явище надконфесійне.

От і православний журнал Фома зробив історичну розвідку про те, наскільки це відзначення на сьогодні є християнським. Вибір 1 листопада на урочистість Усіх Святих не був випадковим, і пов’язаний він з іменем християнського місіонера, який не побоявся протиставитися злу та вірі у нього, – святого Патрика, Покровителя Ірландії.

Міфологія Геловіну виводиться з кельтського язичництва. У календарі стародавніх кельтів на цей день припадало свято Самайн – хоча святом як таким його назвати важко.

Самайн вважався початком нового року, але милих новорічних настроїв геть не викликав. Це був найбільш небезпечний і зловісний день в усьому календарі. Юлій Цезар, коли вів війни у Галлії, відзначав, коментуючи деякі кельтські релігійні уявлення, що в день Самайну відчинялися двері поміж світами, і боги вільно входили у простір людського життя. Дорога була відкрита в обидва кінці. Люди також могли проходити у той світ, але нерідко це був білет в один кінець: кельтські боги не любили незваних гостей і самі були жахливими гостями. Розгулюючи нашим світом, вони радше нагадували звірів, випущених із клітки.
Згідно з міфом «Битва при Маг Туїред», вони постійно воювали один з одним, а зустріч із людьми перетворювалась на різню. Не було жодної армії, яка могла б їм протистояти. Від богів можна було тільки відкупитися жертвоприношенням. Згідно з Діодором Сицилійським, на Самайн кельти іноді вбивали навіть власних дітей.

Самайн тісно пов’язаний з другим великим сезонним святом кельтів – Белтайном, який відзначався 1 травня. Як записав ірландький єпископ, св.Кормак, на Белтайн друїди суворо слідкували, аби ніхто не запалив вогню. Першим тієї ночі мав запалати вогонь на пагорбі Тара, який служив захистом від загрози катастроф. У «Книзі завобвань» сказано, що саме в Белтайн страшний мор знищив перших людей, які населяли Ірландію. Епідемія була така жахлива, що мертвих не встигали ховати. І саме в Белтайн, згідно з манускриптом «Книга бурої корови», загинула друга хвиля поселенців, які прийшли на це місце через 30 років після мору.

Як бачимо, Белтайн складно назвати святом. Це радше був національний траур і всенародне вираження жаху перед винищенням. У ніч на 1 травня всі багаття мали бути погашені. І за всю історію Ірландії лише одна людина зважилася порушити цей припис. То був просвітитель Ірландії, святий патрик. Його зустріч із друїдами і верховним королем країни відбулася саме в ніч Белтайна, яка, згідно з переказами, того року випала на християнську Пасху.

Патрик не побоявся розкласти вогонь на сусідньому пагорбі. Жах охопив друїдів. Один із них прорік верхокному королю, що як цей вогонь одразу ж не загасити, то його полум’я охопить весь острів і зруйнує все їхнє життя. Власне, так і сталося: місія св.Патрика була надзвичайно успішна. Приблизно за півстоліття Ірландія з країни, де панували дикі жертвоприношення, перетворилася на «острів учених і святих». Люди перестали боятися «непроханих гостей» з того світу. Кельтське суспільство раділо звільненню від сумнівної «культурної спадщини» поганства, яке вимагало вбивств і наганяло жах. Боятися більше не було чого: адже Той, Хто переміг пекло, зруйнував також і двері пекельного Самайну.

Саме цього дня кельтські християни у VIII столітті почали відзначати пам’ять усіх святих, які немовби ставали «армією», що зупинила розлючені полчища язичницьких демонів. Таким чином, християнство не видалило з народної пам’яті важливу для всієї кельтської культури дату, а наповнило її новим змістом.

Ідея «християнського Самайну» – коли воїни Христові встають на захист людей від злобних духів, що вийшли на полювання – настільки сподобалася Римові, що століттям пізніше Папа Григорій IV проголосив 1 листопада всецерковним святом на честь Усіх Святих, а Карл Великий звелів відзначати його по всій імперії франків.

Релігія кельтських друїдів нерідко вельми далека від тієї романтики і доброї казковості, що приписувані їй сьогодні у кіно та в книжках. Вся історія Самайну, або ж того що зараз звуть Геловіном, пов’язана з дуже страшними віруваннями і традиціями духовного життя кельтів-язичників. Лише прийнявши Христа Воскреслого як переможця смерті, кельти перемогли також і власні страхи. Смертоносний Белтайн сповнився радості за Христа Воскреслого, а грізний Самайн став звичним новорічним святом.

До цього короткого історичного нарису варто хіба що додати: нині знане святкування Геловіну має такий само стосунок до початкового його сенсу, як і діснеєвський Санта Клаус – до св.Миколая Мирлікійського. Геловін є таким само «релігійним фастфудом», і єдине, що він з собою несе, – це непоганий заробок на гарбузах, свічках, масках і костюмах, та ще відволікання уваги від святих. І нерідко проблема полягає саме в цьому: бо коли люди відвертаються від святих – то до кого вони повертаються обличчям?