Нехай Леоніду Даниловичу не гикається, бо сьогодні не про увічнене у назві книги безсмертне висловлювання, а про модернізований його варіант: Україна – не Польща. Хоча, на перший погляд, ми схожі.
Йдеш по вулиці в Варшаві чи по Любліну: самі свої – візуально поляки не надто відрізняються від нас.
Само собою, відмінності помічаєш теж, але для того, щоб упевнитись, що ми не так уже й близькі, достатньо зайти в найближчий великий книжковий магазин. Тут їх чимало – я, наприклад, люблю мегаломанські Empik’и.
Особливо той поверх, де на сотнях квадратних метрів щільно розставлені монографії, альбоми, енциклопедії з історії. Напівжартома кажу друзям, що якщо притисне отримати політичний притулок десь – так це варто зробити тут, у книгарні.
У Польщі виходить не просто багато, а дуже багато книг. Особливо з історії, ХХ століття. Зроблю припущення, одна з суттєвих причин відмінності історичних доль та нинішнього стану двох народів – у ставленні до читання.
Польща за територією вдвічі менша за Україну, за населенням – українців теж більше, але вже не так суттєво – відсотків на п’ятнадцять. Але все інше – ВВП, національне багатство, індекс щастя, геополітичні амбіції і, знову ж таки, рівень споживання культурних і інтелектуальних надбань у сусідів у рази вищий.
У нас бестселер – це книжка накладом в одну-дві тисячі, яку видавець продавав протягом року, і на яку «мытьём и катаньем» було організовано кілька рецензій у, як правило, профільних і не надто тиражних часописах.
У поляків – це наклад у десятки тисяч, рецензії на шпальту в “Газеті Виборчій”, відтак – обговорення з продовженням, не кажучи про ефіри на телебаченні.
Зрозуміло, що тамтешні інтелектуали, вчителі, видавці і.. політики теж в усі голоси трублять про гуманітарну катастрофу, про скорочення накладів та втрату інтересу до гутенбергової спадщини. Але. Відчуйте різницю.
Ще більш вражаюче і, не приховуватиму, прикро за вітчизну, коли стоїш перед газетним кіоском чи блукаєш між рядами у тому самому Empik’у. В останньому випадку – це не метафора.
Газет-журналів у Польщі видається так багато, що в книжкових їм виділяють спеціальні зони – це сотні метрів стелажів. Це справжній «пир духа»: візьміть будь-яку нішу читацького інтересу – кулінарну, музичну, історичну, культурологічну, не кажучи вже про політичну та бізнесову, все це представлено в десятках позицій.
От, я цікавлюсь історією – не згадуватиму про спеціалізовані видання для науковців чи вузькопрофільні – археологічні, приміром. Три хвилини і в руках місячники “Focus Historia”, “Newsweek Historia”, “History revue”, “Świat Wiedzy”, “Mówią Wieki”, специвипуск тижневика “Polityka” про історію арабів… Це те, що побачив і придбав, не виключаю, що науково-популярних часописів про історію є більше. Отже, шість польських журналів, а скільки подібних в Україні? Нуль.
Від спеціалізованих видань до часописів загального інтересу. Останні в Польщі називають “тигодніками опінії”. Основних – близько десяти, але за форматом до них близькі і ілюстровані католицькі тижневики на кшталт “Gość Niedzielny” чи “Niedziela”, які сьогодні залишимо поза увагою – це феномен, який потребує окремої розмови.
Лідером “тижневиків думки” вже багато років є журнал “Polityka”, який виходить з 1959 року і є одним із небагатьох реліктів ПНР, якому знайшлося місце в новій вільній Польщі. Це лівоцентристський часопис, який нині має найбільший наклад – 135 тисяч примірників. До кризи, у 2006-му середній наклад числа був ще вищим – майже 171 тисяча.
На другому місці – цьогорічний дебютант “Uważam Rze” (назву можна перекласти “Вважаю, що” або “Я так думаю”). Створений у лютому 2011 року журналістами провідної правої газети “Rzeczpospolita”, отже, веде читача у ліберально-консервативному напрямку.
Позиціонує себе як “тижневик зухвалих авторів”. Успіх – фантастичний! За півроку наклад досяг понад 132 тисяч (наразі це друге місце після “Політики”).
Колишній багаторічний лідер за накладом і фінансовими показниками “Wprost” сьогодні є третім – 117 тисяч тижнево (п’ять років тому мав 148 тис.). Далі – “Newsweek Polska” (112 тис.). Замикають шістку лідерів тижневики “Przekrój” і “Przegląd”, які мають відповідно 41 і 20 тисяч читачів.
Видавцям “Корреспондента”, “Українського Тижня”, “Фокуса” залишається про такі наклади тільки мріяти.
Не сказав би, що наші редактори, фотографи чи журналісти менш вправні. Проблема в суспільстві – яке не читає. Не потребує якісної аналітичної інформації, репортажів, розслідувань, рейтингів, задовольняючись “жвачкою” телевізійних новин.
Ще більш вражаюча різниця між українцями і поляками є у ставленні до такого атрибута життя як щоденна газета. У нас щоденки майже померли або зроблять це найближчими роками.
Навіть лідери – газети “Сегодня”, “Комсомольская правда”, “Факты и комментарии”, “Україна молода” -переживають не найкращі часи. Все рідше можна побачити в метро людину, яка тримає в руках свіжу газету. Інсайдерська інформація свідчить, що задекларовані наклади суттєво завищуються. На жаль, цифри ці не можна ніяк перевірити – системи сертифікації не існує.
В Польщі щоденні газети теж втрачають читачів, а їхні видавці – гроші. Все як у світі. Друкована преса всюди програє інтернету та телебаченню. Ніби як у нас. Різниця лише в тім, що на їхньому ринку є п’ять газет, які мають наклад від ста тисяч і вище.
Це як серйозні “Dziennik Gazeta Prawna”, “Rzeczpospolita”, легендарна “Gazeta Wyborcza” (308 тисяч – середній наклад числа!, так і таблоїди “Super Express” і “Fakt Gazeta Codzienna” (400 тис.!).
Як так виходить, що поляків менше, ніж українців, а газети та тижневики мають наклади в рази більші? Питання не в грошах. Середній варшав’янин не багатший за киянина.
Питання в культурі суспільства. Читання в Польщі є культурною потребою – не раз бачив як людина явно низького соціального статусу купує вранці каву і газету – традиція бо.
“Розруха не в клозетах, а в головах” – булгаковська спадщина невмируща.
Вахтанг Кіпіані, TCH
фінансово.
Щиро дякуємо!
