Миколаус контра Клаус

Святий єпископ чи пуцуватий гном з оленями – кого на Різдво чекають наші діти? І як тепер з Дідом Морозом?

З моїх польових досліджень над дітьми віком від 1 до 10, які я протягом останніх років проводжу на племінницях та племінниках, виникає, що сучасні діти таки відрізняються від нас у дитинстві і то за багатьма параметрами. Візьмімо хоча б різдвяні свята. Я народилася у 80-х, тоді все було простіше – в садочку і в школі був Дід Мороз і Снігуронька, а в парафії – святий Миколай і ангелики. Не скажу, що це було легко зрозуміти, але коли кількість подарунків помножується на два – решта калькуляцій відходять в тінь. Так ось, в мене таке враження, що тепер в дітей подарунки множаться на чотири, а запитання про «хто є хто» ускладнилося ще більше.

«Ой хто-хто, Миколая любить…»

Святого Миколая люблять всі. Це любов з вигоди – на Миколая діти шукають подарунки під подушкою, а дорослі заглядають в руки один одному, бо кожен кожному щось приготував в подарунок. Святий Миколай – це таємнича особа, яка нічого не дає просто так, подарунок отримують тільки чемні та слухняні, а решта – різочку. Я ще ніколи не зустрілася з тим нещасливцем, кому випала різочка, але це просто тому, що Миколай все ж таки святий і що свою поведінку за кілька днів до свята можна відкоригувати. А ви знаєте, що існує двоє святих Миколаїв? Ні, то запитайте дітей! Ну, малечі можна просто пояснити, що до одних діток Чудотворець приходить раніше (на два тижні!), а до інших – пізніше. Але за два тижні легко підзабути, що Миколай вже приходив, тому винахідливі батьки закріплюють міф про двох Миколаїв. Дітям – ще один подарунок і каша в голові, зате в хаті святий спокій.

«Jingle bells, jingle bells…»

Тільки той, хто ніколи не дивився американських різдвяних комедій і не бачив реклами Кока-Коли може не любити Санта Клауса! Санта Клаус – це товстопузий дідуганчик в червоному каптані з розкішною білосніжною бородою, він живе в Лапландії, співпрацює з гномами, їздить по небу на санях запряжених оленями і спускається в комин, щоб понакидати подарунків в червоні шкарпетки завішані на каміні. А ще він басом каже «Хо-хо-хоо!» і гуцяє дітей на колінах, а потім вручає той подарунок, який дитина найбільше хотіла. Діти дуже добре все про нього знають. Одна з племінниць недавно безпомилково ідентифікувала єпископа з Сантою. Санта Клаус – це вже саме Різдво. Тож люблячі батьки, пам’ятаючи про ніжну прив’язаність своїх малеч до Лапландського потішника, різдвяного ранку авторитетно передають дітям подарунки, залишені для них вночі Сантою. Дехто навіть складає їх в червоні чобітки/шкарпетки, яких в передріздвяний період в магазинах не бракує.

«Ді-ду-сю Мо-ро-зее!»

Фірмовий знак дитинства, кумир Новорічної ночі неповторний і червонощокий… Дід Мороз в студію! В студії цей персонаж з’являється або після Санта Клауса, або після святого Миколая (залежно від календаря), але без нього ніяк. В школах, садочках, організаціях (ой, точно як в нашому дитинстві!) – він буває на новорічному святі скрізь, де покличуть (пам’ятаєте оте хорове: «Ді-ду-сю Мо-ро-зеее!» по три рази?). Дід Мороз ОК. По-перше – так само, як попередники, приносить подарунки (цукерки-мандаринки), по-друге – він не святий і не тільки для дітей, він не ховається і не літає по небу, живе собі в лісі з внучкою, носить подарунки. При ньому можна і випити і посвяткувати за новорічним столом, поводити хороводи і посмикати за косу Снігуроньку. Дід Мороз «свій» на кожному святі. І головне діти його люблять!

Святкова математика

А тепер повернімося до початку. То кого на різдвяно-новорічні свята чекають наші діти і ми разом з ними? Двох Миколаїв, Санта Клауса і Діда Мороза? А не забагато? Діти люблять подарунки, а святе і світське вже давно змішалися в одну всіхзадовільняючу маскультуру. Дід Мороз – ідеологічний, Санта Клаус – казково-кокакольний, а святий Миколай – це наш знак приналежності до християнства, а решта якось буде, головне, щоб свято продовжувалося.

От тільки як все це пояснити дітям? І чи треба пояснювати, коли самі до кінця не знаємо правильних відповідей? Підростуть – зрозуміють, а поки маленькі – нехай тішаться подарунками. Мої племінниці перестають вірити у святого Миколая, мені здається, що в решту гоп-компанії так само. Вони впевнені, що подарунки – від батьків і без сенсу писати якісь листи під подушку, бо отримаєш тільки те, на що в мами будуть гроші. Думаю, це все наша вина. То ми винні, що діти не вірять в чудеса і в казку, завалюючи малечу подарунками – ми крадемо в них дитинство. А така віра потрібна! Це з такої віри в неможливе і в диво формується пізніша віра в Бога, в цінності, в людську доброту. А що родиться з віри в подарунки? Егоїзм і матеріалістичний підхід до життя. Вибирати нам і робити вибір треба вже зараз.

Минулого року перед зимовими святами ми довго розмовляли з нашими дівчатками, розповідали історії і пояснювали незрозумілі моменти, а врешті підговорили написати листа святому Миколаєві. В листі було прохання про крила. Крила просять тоді, коли вірять в можливість літати. Думаю, це добрий знак.

_________________________________________________________

У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.