Блог Світлани Бабинської

Моя дитина в церкві небажана

21 Грудня 2011, 12:33 2301

Під час останньої недільної Літургії зрозуміла, що в наших церквах зовсім небажаними є мами з малими дітьми та інваліди. Завжди, навіть на дитячій Службі, знайдуться бабульки, які шикають на мого півторарічного сина. Ну, пардоньте, він ще не вміє побожно складати руки і читати молебні. А щодо інвалідів, то знаю тільки одну парафію, де запроектували і зробили пандус.

Проводжу паралель між мамами з малюками та інвалідами, бо ми дійсно в дечому подібні. Коли я стала тримати на руках маленького Луку, навколо багато змінилося: відстані я оцінюю з точки зору, чи можна туди дістатися з візком; заклади – чи нема там речей, які дістане/розіб`є/проковтне моя дитина, чи достатньо там простору для активності малюка, чи зможу тримати той простір у полі зору, чи не заважатимемо ми іншим.

З Лукою я взагалі мало куди, окрім дитячого майданчика і парку можу піти. Я дуже вдячна моїм колегам з видавництва «Свічадо», що терплять активного Луканю під час кількагодинних нарад. Бо мене це дуже виснажує емоційно. Наявність на руках маленької дитини зовсім не дає мені пільг, ні в чергах, ні в чому. Не раз терплю агресію, коли хочу спитати щось без черги в банку, чи на пошті.

Луканька непосидючий (тобто звичайна дитина), і в церкві майже за кожен його порух я мушу перепрошувати у невдоволених старших людей. А ті ще люблять повчати і говорити: «мої діти такими не були». Ну, якось так неприємно це. Хочеться крізь землю провалитися. Навалюється маса різноманітних почуттів: чого ж я не можу добре виховати свою дитину? навіщо нам було йти сюди? навіщо ми взагалі є такі?…

Само собою зрозуміле, що я не маю нічого проти цих людей. Я дуже люблю стареньких, як і малих дітей. І я хочу, щоб моя дитина зростала, бачачи і літніх, і неповносправних – різних. Так, я теж буваю нечуйною. Не заперечую. Але це не означає, що мушу мовчати на нечуйність. І мені також мусять говорити про мої вади.

Для мене неймовірних зусиль коштує взагалі прийти до церкви і втримати Луканю на її території цю одну годину. Просто я хочу туди прийти. А в нас нема на кого залишити дитину навіть на 10 хв. І в церкві мені б дуже хотілося зустрітися зі СПІВЧУТТЯМ.

_________________________________________________________


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: