Блог Світлани Бабинської

Навіщо ми брешемо про святого Миколая?

17 Червня 2019, 12:03 4858 Світлана Бабинська

Скажіть, як часто вам доводилося чути, що св. Миколай приходить тільки до чемних дітей? А іноді не лише чути, а й говорити це своїм чи іншим дітям? Як часто ми чули і говорили цю СПРАВЖНЮ БРЕХНЮ? Бо ж не може найвідоміший «асистент» Бога діяти врозріз із принципами любові, яку заслужити просто нереально. Мої слова підважують, мабуть, багатовікову і усталену «педагогічну» традицію, але, переконана, що такі маніпуляції формують релігійність, яка базується на страху, а не на любові.

 

 

Це питання бігало за мною зі сторінки на сторінку, коли я читала книжку «Книга всіх речей». Дивовижно, як на одному абзаці я сприймала текст, як віруюча матір, а вже в наступному почувалася маленькою дівчинкою, яку накривали спогади про те, як тато бив маму. Бо це книжка про дев’ятирічного Томаса Клоппера, чутливого хлопчика з багатим внутрішнім світом. В голандських каналах він може бачити тропічних рибок, пташки перед ним грають на сурмах, сам Ісус часто навідується до нього, щоб побалакати про життя. Томас запам‘ятовує всі ці дивовижі і записує їх у «Книзі всіх речей».

Але дитинство цього малого не є щасливим, бо його тато, «ревний» християнин, б‘є маму. Б‘є і Томаса, бо вважає своїм обов‘язком допровадити сім‘ю до «праведності». Приміром, одного разу Томас отримав щедре покарання по сідницях, бо співав під час богослужіння «Милий сирний Боже, збав нас від укусів». Він насправді зовсім не кепкував, просто так почув слова молитви. Мама спробувала запобігти карі, і отримала сильний ляпас. Тоді Томас вкотре побачив те, чого не помічали інші — як янголи затулили крилами очі і заплакали, «як завжди, коли чоловік б‘є дружину».

Цю книжку я прочитала за півтори години. Вночі, коли не могла спати. А потім до ранку так і не могла заснути, обмірковуючи. По-перше, я думала про делікатний світ дитини. Про те, що все, пережите мною (і будь-ким) в дитинстві, я несу ціле своє життя. Це і радощі, і страждання, які або дають крила, або підтинають їх. Як же багато з нас є подібними на орлів, з котрими в туристичних місцях може сфотографуватися кожен охочий: вони красиві, дуже великі і грізні, але не можуть літати, оскільки виросли, не шугаючи в небі, а в клітці в людини, яка підрізала їм крила. Коли дитина стикається з насиллям в сім‘ї, це справді надломлює. Ми стаємо дорослими, а всередині нас залишаються маленькі хлопчики/дівчатка, паралізовані страхом, неспроможні добре дати раду зі своїм життям. В цій книжці є прекрасний діалог Томаса з жінкою, яку діти називали відьмою:

— Коли я виросту, то стану щасливим.
— А знаєш, коли починається щастя? Коли перестаєш боятися…

Тож друге, що не давало мені спати — думки про те, як я, як християнка, виховую моїх дітей. Чи не намагаюся використуватися залякування або маніпуляцію у найінтимнішій сфері — стосунків людини з Богом. Як я стараюся передати дітям віру: «батогом», «пряником», поясненням «бо так казала моя бабця/тітка Ганя/парох нашої церкви»? А може власним прикладом? І яким є мій приклад? Чи він добрий?

Батько Томаса з «Книги всіх речей» був добропорядним громадянином, службовцем, щонеділі ходив із сім‘єю до церкви і вдома всім уголос читав Біблію. Цілком можна сказати, що він був непоганим чолов‘ягою. Але він мав переконання, що «завдання чоловіка полягає в тому, що він навчає та напучує своїх дружину і дітей. А коли ті не коряться, йому не залишається нічого іншого як…». Насправді ж за цією рішучістю нести «світло Євангелія» сім‘ї стояла особиста неспроможність. Слабкість. Страх.

Містер Клоппер вдавався до рукоприкладства, що, безсумнівно, обурливо. Проте моральне тероризування теж буває нестерпним. Іноді ми вже одну свою побожність вважаємо чеснотою самою по собі і це підносить нас на кілька метрів над землею та іншими. Десь всередині нас виростає переконання, що рецепт спасіння вже у нас в кишені, ми знаємо шляхи і способи його осягнення. Тоді ми вже не говоримо, а стверджуємо (як колись сказала мені моя сестра). І всі інші мають лише прийняти відкриті/вичитані нами істини точно так, як ми. Наприклад, вся сім‘я має струнко стояти щонеділі на Літургії, найважливішою і найцікавішою книжкою для всіх має бути єдино Біблія, все інше — від лукавого. А коли близькі не виказують подібного до нашого завзяття, то нічого, можна трохи (чи не трохи) й потиснути. Для них же стараємося!

Але той пиріг не ковтається весь відразу. Його нарізають і споживають дрібними шматочками. Бо можна вивчити напам‘ять визначення про кругообіг води в природі, але зрозуміти явище можливо, коли сам береш пипетку і крапаєш воду на ґрунт, бачучи, як він її всмоктує, фільтрує (приклад з двох різних шкіл нашого сина). Звісно, такий шлях довший і затратніший. Цей шлях навіть і страшніший, бо по дорозі ми можемо відкривати, що багато речей ми ще самі не зрозуміли і наше пізнання не таке й глибоке. Що часом невинне питання дитини/чоловіка/дружини/друга вифутболює нас із нашого п’єдесталу. Це реально неприємно чи й боляче. Але такий шлях все одно ефективніший, його можна прикласти до свого життя. Це живе і автентичне шукання обличчя Божого, а не його теоретичних замінників.

Отож ця книжка може стати доброю спонукою «пересіяти» свої методи і наміри поширення віри, особливо серед членів своєї сім‘ї. І насамперед, серед наймолодших. Чи випадково не ховаємося ми за Бога, проявлячи деспотичність і авторитарність свого характеру? А може маніпулюємо, наприклад, розказуючи, що святий Миколай навідується лише до «чемних» дітей? Гадаю, у віці Томаса, в таких випадках я б бачила невидимого для інших єписопа Мир Лікійських, котрий глузував би з байок про різку від св. Миколая.

Гюс Кейєр, автор «Книги всіх речей», як художник, відтворює світ, в якому живе Томас. Він так вміло передає переживання хлопчика, що читач і сам починає відчувати, як зупиняється світ, коли над слабшим заноситься рука сильнішого. І як у вухах грає музика, коли життя налагоджується. Кажуть, що це одна з найкращих книжок цього письменника, який удостоєний найвищої літературної відзнаки в галузі дитячої літератури — премії Астрід Ліндгрен.

Ця книжка частково автобіографічна. Гюс Кейєр також ріс у релігійній сім‘ї — його рідні були членами Апостольської Католицької Церкви. Проте дорослим він говоритиме, що не пам’ятає, коли вірив у Бога. Разом з тим, читаючи «Книгу всіх речей», важко сказати, що автор є невіруючим. Описане ним спілкування хлопчика з Ісусом є дуже живим і глибоким. Так само, як співчутливе ставлення письменника до, так би мовити, негативного героя — батька сімейства Клопперів, що проявляється в діалозі Томаса з Ісусом:

— Ти можеш допомогти татові?
— Боюся, що ні.

Як шкода. Але Томас розумів, що деяких людей важко спасти.

Відколи «Книга всіх речей» вийшла у світ, вона зажила своїм життям, торкаючи сокровенні місця в закапелках душі окремого читача. І в кожного з нас тут можуть бути зовсім різні «больові точки».

Для мене ця книжка є надзвичайно цінною з огляду на підняту в ній проблематику. А її зміст набуває справжнього сенсу, коли підштовхує читачів-християн до переосмислення того, як ми переживаємо віру у своїх сім‘ях? А також як кожен з нас справляється з власними внутрішніми проблемами, комплексами і зраненнями, чи можемо ми, як Томас, відповісти «так» на питання Гюса Кейєра «Чи вдалося тобі стати щасливим?».

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: