Блог Світлани Бабинської

Їх не канонізують

14 Жовтня 2020, 13:57 2849 Світлана Бабинська

Перед своїм весіллям я пішла до сповіді. Я не знаю священника, в якого сповідалася.  Але я запам‘ятала одну дуже важливу річ, яку він мені сказав, коли я розповіла про своє хвилювання перед шлюбом. Він мовив: «постарайся робити так, щоб твій чоловік хотів після роботи приходити додому». Згодом я зрозуміла, чому саме на цьому наголосив той сповідник.

Отож далі я поділюся своїми роздумами про святість у щоденному житті. Нехай вибачать мені чоловіки, але я писатиму про святих жінок, на яких завжди було багате моє життя. Швидше за все, нікого з них ніколи не канонізують, та й попри шалений розвиток комунікацій про них не дізнається широкий загал наших сучасників.

Олена (так назву мою першу героїню, щоб не бентежити її тихого життя) є дуже близькою мені людиною. Вона мешкає у звичайному українському селищі. Своїми силами збудували з чоловіком дім, і вона вдихнула в нього Життя. Їхня сім‘я не розкошує. Але до них хочуть приходити всі. У їхній господі, здається, навіть саме повітря обіймає тебе. Ви ж розумієте, про що я? Про ту таку особливу атмосферу, яку відчуваєш в окремих оселях чи середовищах. Словами навіть важко описати що це. Але пам‘ятаєш відчуття затишку, безпеки і повного прийняття тебе. Цю атмосферу творять люди, які тут живуть. Це саме те, про що мені говорив колись священник. Ну, звісно, якщо в сім‘ї панують мир і злагода, то чому б не бути такій атмосфері? Але, справа в тім, що я знаю, як роками Олена працює над тим, щоб її дім був осередком тепла і любові. Іноді вона нагадує мені хлібчик, який дозволяє відщипнути шматок себе, щоб інша людина отримала кусень теплоти і розуміння. Цій жінці вдалося створити острівок безпеки і надії в дуже апатичній атмосфері селища, де багато людей п‘ють, мають на прожиток менше мінімуму і їх бомбардують «добрими» новинами з телевізора. Її чоловік рік тому повернувся з війни. Зараз в армії її син. Ніхто не героїзує їхніх сміливих вчинків, а радше навпаки — їх вважають лузерами, які не були достатньо шворкими, щоб «відмазатися».

Олена не створила острівок, вона сама є тим острівком. З дитинства вона має кволе здоров‘я, яке з роками підібрало й інші важкі недуги. Вона терпить перманентний біль. Іноді він є дуже важким. Та не завжди вона може мати гроші на ліки. Коштів іноді бракує навіть на їжу. Але вона ніколи не нарікає. Навіть у таких складних ситуаціях знаходить слова підтримки для мене й для інших. Не нарікає в середовищі, де нарікає більшість, де ранять словом і з солодкістю переповідають плітки про родичів, сусідів і колег. Серед понівечених будинків, багато з яких не ремонтували з 1990-х років, вона почує спів солов‘я і зупиниться його послухати попри те, що навколо всі хворі на хворобу «не маю часу». Наголошу, що вона не з тих людей, які буцімто у космосі літають, ні. Вона живе саме так тому, що реалістка. Саме тому, що знає справжню ціну речей.

Олену, напевно, не зачислять до лику святих. Але її життя в рази чеснотливіше, ніж життя багатьох священників і ченців, яких я знаю.

Марта (це ім‘я я теж змінила). З нею я перетнулася у церкві. Ця жінка має дорослу дитину з інвалідністю. Вже понад двадцять років вона допомагає дочці хоч якось соціалізуватися, щоб її прийняв навколишній світ, де попри всілякі соціальні акції і програми в повазі все одно залишаються лише фізично здорові, красиві і фінансово успішні. Марта мисткиня. Але давно забула про амбіції художника, бо віддала своє життя дитині, яка потребує особливого піклування. Я теж матір, тому можу собі уявити, як покраяне її серце зневагами інших людей у сторону її доньки. Колишні знайомі не дуже хочуть спілкуватися з Мартою. Говорять, що вона зациклилася на своїй дитині. Але чи готовий хтось з них допомогти їй з доглядом за дитиною у випадку, якщо Марта не зможе цього робити? Бо навіть її чоловік дистанціювався. І можна бути дуже мудрим, і роздавати розумні поради, якщо ти сам не на місці цієї людини.

Марту, імовірно, не зачислять до лику святих, але її життя по-справжньому жертовніше, ніж життя багатьох з тих, хто про жертовність проповідує.

Галина – дуже розумна жінка. В школі була відмінницею. Однією з найкращих була в університеті. На роботі її вважали корисним і незамінним фахівцем. Згодом вона зустріла доброго чоловіка і вийшла заміж. Народилися дітки. П‘ятеро. Всі професійні навички і знання довелося зосередити на сімейно-домашньому менеджменті. Тим часом чоловік міг продовжувати розвиток кар‘єри, здобув повагу в професійному середовищі і серед знайомих. Галина щиро тішилася успіхами чоловіка. Це ж справді їхні спільні досягнення. Та й їхнє матеріальне становище покращилося. Дітки трохи підросли, і Галина спробувала повернутися до роботи. Але нікому з працедавців не сподобалася її відповідь на питання: «Чим Ви займалися останні роки?». Була домогосподаркою і виховувала п‘ятеро дітей — це не те, що хотіли почути від майбутнього працівника.

Галину, швидше за все, не канонізуть. Бо не є великим дивом народити п‘ятеро дітей. І вже точно не вважається чеснотою відмовитися від самореалізації на користь сім‘ї. А декретна відпустка це ж просто «сидіння» вдома…

Боронь Боже, не подумайте, що я хочу дискредитувати священників чи ченців. Але в нашій спільноті, яка зветься Церква, більшістю є звичайні люди. І я дуже хочу, щоб помічали незвичайність їхнього «звичайного» життя. Героїчність матері, син якої в армії, зусилля жінки реалізувати себе і паралельно виховувати дітей, тиху терпливість пенсіонерки, яка економила тиждень, щоб в неділю мати копійку, аби покласти на тацю, бо вона має гордість і «так годиться». Для мене це і є святістю — у звичайних щоденних обставинах поводитися гідно. Поводитися, як людина. І творити атмосферу, в якій іншим людям хочеться бути.

Текст був опублікований у журналі «Скинія»

Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
48887грн
16356грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
4дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: