Як про Бога, так і про християнство буває легше сказати, чим це «не є», аніж «що це таке».
Дніпропетровська письменниця Ольга Чигиринська, співавтор книжки «Християнство: складні питання», виклала свої застереження для тих, хто зважується наблизитися до християнства впритул. Хто пробує вхопити рукою проводи високої напруги…
1. Християнство не годиться для державної або національної ідеології.
Як то кажуть, перевірено століттями. І взагалі воно не годиться на роль ідеології, оскільки будь-яка ідеологія незмірно вужча, тісніша, замкненіша. Ризи Христові не можна перекроювати на знамена. Якщо ти потребуєш національної ідеї, маршової пісні, і щоб у колону по чотири, і щоби стіни тремтіли від «Ура!!!» – друже, тобі не сюди.
Я не виключаю варіанту, за якого саме віра виведе твій народ із біди. Наприклад, у XVII столітті поляки вже майже зовсім було лягли під шведів, але тут раптом спротивився Ясногірський монастир, і поляки очуняли. Або – історія Жанни… Буває, що Бог чомусь вирішує посміхнутися якійсь нації саме як нації.
" Християнство – не НЛП, не лайф-коучінг і не Карнегі
Але якщо ти розраховуєш, що ця посмішка буде саме для твого народу… Друже, тобі точно не сюди.
2. Християнство не годиться як засіб зробити своє особисте життя кращим, підвищити його якість і т.д.
Християнство – не НЛП, не лайф-коучінг і не Карнегі.
Я не виключаю варіанту, що саме віра витягне тебе з лайна. Таке з людьми трапляється, і частенько. Але при цьому я даю стовідсоткову гарантію, що попереду буде ще одна купа, причому її розміри і смердючість будуть напряму пов’язані з глибиною твоєї віри: своїх вибраних Бог випробовує не на жарт.
Ні, звичайно, можна залишатися на рівні «Халєлюя, Ісус любить вас!» Ручки догори і скакати радісно під музичку. Багато хто так і робить. Роками. Нема питань. Якщо тебе влаштовує роль вічного немовляти в Христі – ну то вперед.
" Бути християнином – це як бути закоханим або поетом
Якщо ж ти почнеш зростати у Христі – якість свого персонального життя погіршуватиметься, I guarantee it. Для тебе виявляться закритими чимало шляхів покращити життя «прямщаз». Зрештою, якщо в тебе ще залишилися ілюзії, то почитай-таки Євангеліє і замислись над тим, як погано кінчили всі його автори і головний герой.
Тобі воно треба?
3. Християнство не годиться як спосіб позбутися сумнівів, набути душевний спокій, загоїти рани тощо.
Друже, з цим прямуй до психотерапевта, однозначно, і посилай подалі всіх, хто заводить пісню «Христос – найкращий психотерапевт». Христос – НЕ психотерапевт. Він – Відкупитель. Він відпустить твої гріхи, а не лікуватиме від неврозу.
Звісно, я не виключаю варіанту, що саме у християнстві раптом знайдеться саме той вітамін, якого тобі так бракувало. Скажімо, екзистенційна криза хоп – і зникне. Але, по-перше, гарантувати цього не можна. А по-друге, можна гарантувати, що все буде навпаки. Ну, мине те, що в тебе зараз болить. Якщо залишишся на рівні «халєлюя» – може, й біль не повернеться. Але якщо бодай трохи просунешся – все, амба. Тебе мучитиме невідповідність новим ідеалам – і тебе самого, і довколишніх. Це як мінімум. Щоправда, муки чергуватимуться з короткими моментами всеохопної радості. Ключове слово тут – короткими. Чи ти, може, гадаєш, що як навчишся бачити свою душу, то відкриєш у ній квітучий сад? Ти відкриєш там багато смердючих куп. Певну частину, звісна річ, можеш зуміти вичистити за життя. Якщо пощастить. Бо нові купи наваляться так само швидко, як швидко будеш чистити. Може, краще жити, просто нічого про це не знаючи?
4. Християнство не годиться як спосіб «стати кращим», виховати силу характеру, розвинути емпатію або ще щось, що там у твоєму списку марень про себе, хорошого.
Так, не виключено, що раптом у тебе це вийде. Траплялося, і не раз. Однак закавика є: люди, які реально стають кращими, геть не відчувають, що вони стали кращі. Навпаки, їхня власна думка про себе сильно погіршується. Чим далі, тим більше їм видається, що оцю особистість, на цей актуальний момент наявну, милосердніше всього буде швиденько закопати…
" Якщо твоя мета – самовдосконалення, а не Бог, то якийсь там шаолінь тобі допоможе краще
Більше того, якщо ти реально просунешся в напрямку виховання себе на хорошого, то можеш перетворитися на такого доброчесного долдона, що нормальна людина, на тебе дивлячись, подумає: ой, друже, краще б уже ти залишався нормальним грішником.
Коротше кажучи, якщо твоя мета – самовдосконалення, а не Бог, то якийсь там шаолінь тобі допоможе краще.
…Тут можна піднести руку і запитати – а позитив якийсь існує, га?
Чесно відповім: друже, не знаю.
Бути християнином – це як бути закоханим. Або поетом. Великий ризик, маленький профіт. Ніхто не гарантує, що закохаєшся в хорошу людину. Або станеш хорошим поетом. Ніхто не гарантує, що тебе полюблять у відповідь – чи твій коханий, чи публіка…
Але чому ж тоді люди закохуються і пишуть вірші?
Ти будеш причетний до Любові й Краси. Це справедливо і для християнина, і для закоханого, і для поета.
А що ця причетність тобі дасть… цілком можливо, що самі лишень страждання. Ти страждатимеш, як страждає на наших вулицях людина з хорошим музичним смаком, коли звідусіль гримить попса. Як художник, який відчуває своє безсилля перед невимовною красою, намагається перенести її в малюнок, а потім рве і нищить свої недолугі роботи… Як лікар перед невиліковною хворобою. Хіба кого в такій ситуації сильно втішає те, що він – хороший лікар, художник або музикант?
Ні. От і ти не зможеш. Ти будеш причетний до Любові й Краси – але не володітимеш ними, і не зможеш навіть перебувати з ними постійно поруч, завжди їх споглядати. Можливо, колись – по смерті, після довгих болісних зусиль. І швидше за все – тільки по смерті. А за життя – ти бігтимеш за райдугою, тебе вважатимуть ідіотом і тикатимуть у тебе пальцем.
Подумай ще раз, чи воно тобі треба. Доки ти ще в це не встряг, доки не відчув цієї причетності, доки ще можеш сприймати християнство як «систему», конструкцію, гасла, знамена, поклони.
Якщо ти в це втягнешся – тобі хана. Уже й захочеш на все плюнути, покинути, розвернутися й піти – а не зможеш.
Такі справи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
