Час до часу в житті ми зустрічаємо людей, які нас дивують і вражають. Лише одна їхня присутність бентежить розум, ставить перед нами безліч питань, на які не знаходимо відповіді…
Кілька років тому була перша виставка Олі Ноженко. З одного боку — дівчинка, в якої важка розумова неповносправність. З іншого – багато здорових, розумних, освідчених людей, які нею захоплюються. Вони роздивляються її картини, біля кожної зупиняються. І щоразу озираються на Олю із запитанням в очах: «Невже це справді вона намалювала!?». Всі метушаться, ведуть світські бесіди на тему мистецтва, роздивляються картини, знімають їх на камеру, дають і беруть інтерв’ю. Всі щось роблять, щось говорять… А вона тихо сидить в куточку. Так, що одразу й не здогадаєшся, що саме вона і є та сама феноменальна художниця. Для неї не важливе це визнання, пошана і розголос. Вона ніяковіє від надмірної уваги… Інколи її це навіть починає дратувати. Бо вона не за цим сюди прийшла і не про це зараз думає. Здається, якби могла – вона негайно б звідси пішла. Пішла туди, де є стіл, фарби, папір і полотно – найважливіше і найцінніше…
Оля НоженкоТрішки про Олю. Київ. 26 жовтня 1982 р. – народилась Ольга Ноженко. В пологовому будинку мати-одиначка відмовилася від дівчинки.
Діагноз: інвалід 2-ї групи з дитинства, олігофренія в стадії дебільності, важкі вади зору.
Перші 5 років життя – дитячий будинок „Берізка” у Києві, далі – переїзд до дитячого будинку №1 у Львові.
1991-го Оля розпочала навчання у Добромильській спеціальній школі-інтернаті для дітей з вадами розумового розвитку (Старосамбірщина). Там починає проявляти здібності до малювання.
2003-го року Оля закінчує школу і переїздить до Буківського дитячого будинку-інтернату (Старосамбірщина), де живе досі.
Оля не має родичів. У вільний час малює, здебільшого, на сакральну тематику. Хоча, дівчина ніколи не брала уроків живопису чи рисунку. Та попри це, у Львові відбулося вже кілька виставок її творів.
«Ольга Ноженко в соціальному вимірі належить до упосліджених світу цього. Її життя від народження сповнене такого роду труднощами і завданнями, з якими не зустрічається пересічна особа. Разом із тим, вона належить до кола «вибраних», які покликані зупинити на своїй дорозі не одного подорожнього; які змушують не припиняти пошуку і весь час запитувати себе самого про найголовніше», – Софія Палюх, працівник Мальтійської Служби Допомоги.
Шосту виставку Ольги Ноженко «Сад Гетсиманський» днями відкрили у Львівській галереї ICONART. На відкриття прийшли мистецтвознавці, благодійники, громадські діячі, журналісти… Словом, усі, хто чув про Олю і хто здивувався її таланту. Сама ж дівчина скромно і дуже лаконічно говорить про свій талант:
«Я маю талант… Не знаю, чи надовго буду його мати чи ні… Є й інші справи крім цього. Але я не кидаю свій талант… Є люди, яких Бог посилає, які приїжджають і допомагають нам…».
Так свого часу до школи-інтернату, в якій вчилась Оля, приїхала Наталя Денис. Жінка тепер опікується Олею. Це було свято Миколая. Благодійники провідали дітей, подарували подарунки і вже зібрались їхати, розповідає Наталя:
«Коли в останній момент ми вже «пакувались» в автобус, мене «дьорнула» якась дівчинка… бо Оля сама соромилась хвалити себе. І дівчинка сказала: «Верніться! В нас тут ще є дівчинка художниця…”. І, напевно, ця хвилина була переломною, щось мене заставило повернутись і сфотографувати ці роботи. Зрештою, коли я їх побачила, я зрозуміла, що у дівчини велике майбутнє і їй треба дати цей шанс».
Олі дали шанс і вона ним скористалась. Близькі їй люди кажуть, що з кожним днем дівчина малює все більше і більше. Вона малює на папері, на полотні і на склі. І, здебільшого, сюжети з Біблії. За творчістю Ольги Ноженко вже кілька років спостерігає іконописець Іванка Крипякевич-Димид, яка не втомлюється щоразу дивуватись талантові дівчини і захоплюватись ним:
«Творчість Олі пронизана чаром нерукотворності. Пригадую вислів світлої пам’яті Євгена Лисика: «Ходжу по виставках і бачу тонни фарби». Про Олю такого не скажеш. І це не тільки тому, що вона ощадно, я би навіть сказала сакрально, відноситься до матеріалу. Є щось таке в її роботах (присутність світла?), що хочеться приглядатися до них, смакувати. Спочатку вражає загальна композиція, колорит, деталі. Потім починаєш застановлятися: а як це зроблено? Зникає відчуття паперу, фарби, олівця. Залишається: вираз очей, шовкові кучері Христа, важкі складки одягу, зморшкуваті як яблука лиця старців.»
Присутні на відкритті мистецтвознавціРоботи Олі час до часу показують іменитим мистецтвознавцям для підверження їхньої унікальності. І всі як один: спершу не вірять, що ці роботи малювала дівчина з неповносправністю, а коли переконують, що це малювала Оля – дивуються.
«Не кожен з наших художників потрафить собі дати раду з такою кількістю складок… і ще, щоб під тим відчувалось людське тіло. Дуже багато незрозумілих моментів… і я думаю, що ми дійсно маєм справу з якимсь феноменом», — Орест Голубець, мистецтвознавець.
Сама ж Оля дуже не любить, коли її хвалять. Каже, їй це заважає: «Вони кажуть: о, дитиночко… о, зараз велика похвала… То потім людині з рук сходить, коли хвалити… То сходить з рук мені, я того вже не маю… То так ніби відбирають від мене, коли хвалять».
А є й такі, що не хвалять, бо до останнього не можуть повірити, що ці твори й справді малювала дівчина з розумовою неповносправністю та ще й без спеціальної освіти. Дехто ж взагалі не береться пояснювати феномен Ольги Ноженко. Може, й так? Може, не треба нічого пояснювати і прояснювати? Може, варто просто повірити?
«Пояснювати мотивацію і способи її малювання виключно психологічними чи побутовими обставинами є не цілком коректно. Бо чи можна вважати сильний «внутрішній голос» наслідком недуги? І чи індивідуальний шлях Прозріння в справжньому містичному сенсі повинен підчинятися якимсь єдиним правилам поведінки людини?… Мисткинею «рухає» фанатична відданість християнським істинам, і виражаючи в цих питаннях свою моральну позицію, вона розширює діапазон засобів. При цьому зберігається роль містичного Світла, яке для Ольги Ноженко залишається більш ніж символічним. Це один із важливих ідентифікатів творчої унікальності цієї авторки, зарядженої глибинними проявами Духу», — Роман Яців, мистецтвознавець.
Я слухала все, що говорять про Олю близькі їй люди і що говорять мистецтвознавці та критики. Я погоджуюсь з кожним їхнім словом, висновком і припущенням. Та окрім того в моєму серці є тверде переконання і знання: Оля – особлива дівчина з особливою місією. З нею й справді говорить Бог, по-особливому говорить. Він відкриває для неї те, що є закритим для нас. Він показує їй те, чого ми не готові побачити і зрозуміти. Він обрав її як носія певної інформації і певного змісту. Через неї та її талант Він змінює наші серця, зворухоблює наше бачення світу і ставлення до життя. Оля Ноженко – наче ретранслятор чогось. Але чого? … Можливо, щоб дізнатись, варто добре вдивитись в її полотна… А, може, краще поговорити з нею самою… А, може, – Хтось хоче, щоб ми шукали відповідь всередині самих себе. І хто його знає, можливо, це відповідь на запитання усього нашого життя… Можливо… Отож, треба шукати.
Виставка Олі Ноженко триватиме у картинній галереї ICONART до 4 березня.
Христина Стець, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
