Не зношу завчасних вітань. Хоча отримую їх чимало. Що на Різдво, що на Великдень. «Найкращі побажання з нагоди Різдва Христового!» – десь приблизно за тиждень до дати. Та чекайте ви з квітами і посмішками, ще пологи не відбулися!
Але з Різдвом то ще такі собі справи. Немовля ось-ось народиться, мир у небесах і на землі благоволєніє. Зрештою, навіть своє добре можна в цьому знайти: якби справа стосувалася звичайної дитини, то наші побожні-старанні люди стопроцентно би не вітали наперед і нічого би не купували. Бо всі віруючі і побожні, але наперед вітати не можна, як би ото не зурочити…
Гм.
Однак коли йдеться про пасхальні вітання, то… То вони сприймаються просто-напросто «поперек серця». При всьому тому, що я розумію – є традиція, є бажання людей привітати одне одного, і зрештою хіба це погано, що мене вітають? Та ще й не аби з чим, а з Воскресінням мого Господа…
Але ось настає Великий Четвер. Приготування Горниці, спожиття пасхи, потім, відспівавши, вийшли вони на той берег… Юда іде по слуг священиків Синедріону, щоб схопити Ісуса. Арешт, самотня ніч в ув’язненні. Бемц! – листи у пошті: вітаю зі світлим святом! З яким святом, людоньки?
П’ятниця. Другий суд, знущання солдатні, розгляд справи перед Пилатом, бичування. Бемц! – вітаю зі світлим святом!!
Та ви що, люди, показилися? Чи вам якось «трошки все одно», що зараз – час спомину Хресної Дороги? Що ось – час спомину Розп’яття? Що ось настала година темряви, і Син Божий віддав духа… Чи ви пам’ятаєте виключно про те, що буде «світле свято Христового воскресіння», а як саме воно прийшло і чого воно коштувало, вас таки не обходить?
Паски печете? Яйці малюєте? Чим ви так насправді займаєтеся, що в ці дні розсилаєте інтернетні картки з вербочками-курчатками-ягнятками? Думаєте, щоб зробити розсилку вітань загодя, а потім уже не морочити собі голову з поздоровленнями? Ну то чого ті вітання насправді варті, питається, якщо саме в пасхальні дні вони вже будуть непотрібні.
Якимось непрохідним боягузтвом відгонять такі вітання, так ось мені видається. Або байдужістю. Автоматизмом. Приблизно як тією само байдужістю – на мою думку – відзначаються «душпастирські потреби», з яких Літургію Світла переносять на довечірній час. Сонце ще не сіло, субота ще не закінчилася, літургійні приписи НЕ ВЕЛЯТЬ розпочинати пасхальну вігілію до заходу сонця, але ж – «душпастирські потреби»… Як ото у фільмі «Склянка води»: «Але ж, ви розумієте, – державні міркування… – Так, я розумію: державні міркування…»
Хіба ті чи інші «державні міркування» насправді важливіші від подій, які ми згадуємо? Від того, що сталося. Від того, ЯК воно все сталося. З цією шаленою самотністю: одні втекли, інші позасинали… Зі смертним болем бичування, з розбитими колінами і обличчям, коли Він ніс patibulum і падав, не маючи змоги виставити руки перед собою – руки були прив’язані до хреста. Так каже дослідження Плащаниці, і скидається на те, що каже правду…
Зі світлим святом. Але тоді, коли воно настане, це свято. А поки що – Його знято з хреста, нашвидкуруч обмащено поховальною сумішшю, покладено в печеру-гріб. Почекайте з вітаннями, чесне слово. Майте совість.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
