Мережею принесло відео. З тих, якими несила не поділитися. Звісно, я ним ділюся. Бо воно надзвичайно прекрасне. Героїчне, патріотичне, зворушливе, неймовірно солодке, але при цьому — не надмірно.
Зрештою, дивіться самі. А потім я вам скажу, що думаю, коли це бачу.
Я в усьому бачу Бога. В усьому бачу притчі про нас і Бога. Можна зрозуміти, чому Господь Ісус так багато говорив притчами. Бо таки немалою мірою все у цьому світі — притчі. Повчальні історії з глибоким сенсом.
Ось цей ролик (золоте серце Андрія Кобрина, який його зробив!) пробиває, як то кажуть, навиліт. Бронебійний ролик. Із кошенятами і цуценятами. Але без «розочьок і бльосточьок», не пересолоджений, і про найважливіше — що люди навіть на страшній війні здатні залишатися людьми. Не палити стайні з живими кіньми, не пожерти червонокнижних косуль у заповіднику, не довести корів до такого голоду, що вони почали об’їдати хвости одна одній. (Все це — факти про методи війни «брацького народа». Жодної вигадки, все зафіксовано.) Вигодовувати сліпих кошенят зі шприца і поросятко — з дитячої пляшечки. Це про те, коли людина ЗДАТНА залишитися людиною, навіть коли ворог — мерзенний. Це про те, коли людина зберігає в собі часточку Бога.
Це відео з собакою, який риє землю, допомагаючи солдатам рити окоп. Це «агнець із гіркими зелами», як заповідав своєму народові Бог, плануючи його порятунок від Єгипту. Премиле відео з цуциками, окопами, броніками, і ще отой фрагмент, знятий просто з танка, уздовж дула. Гірка стеблина, хоч і зелена.
Це ілюстрація до того, які ми котики-песики біля свого Хазяїна. Як крутимося попід ногами, як ліземо на голову, як заважаємо, муркочучи перед обличчям, — а нас не зганяють, бо навіть якщо заважає, то все одно це мило вкрай і через край, бо це «святоє», це котики, песики, кабанчик — «син полка» і телятко, яке вибігає по команді. «Гриша! Ко мне!» — так, це вже болісні асоціації, не ті мультики, не ті голоси, не ті люди… Ці колись відомі всім відсилання до культурного бекграунду замінюються іншими: «бойові миші», нове поповнення «бандерівських лабораторій». Нам знову є з чого сміятися — всім разом. Бо ми є.
Це ілюстрація до того, що наші стосунки з Богом — то не тільки пухнастик-муркотун чи чотирилапе щастя з безмежною довірою на морді. В одних ситуаціях це справді так: втіха і розрада. В інших — це захист (чудове відео, але не будемо забувати, ЧОМУ стадо звичайних фермерських свиней або чиїсь корови опинилися посеред лісу). Ще в інших — це служіння.
Й отут ми доходимо до того, що солодке відео з песиками-котиками це ще й повчання. То не просто «пухнасті друзі» (або й не дуже пухнасті, як, наприклад, кажан). То друзі, які можуть стати партнерами.
Скільки історій з фронту вже прочитано!.. Про котів, які попереджають про обстріли. Про собак, які допомагають служити (не виключно треновані міношукачі, а також прості знайди). Стережуть, охороняють, возять речі, носять потрібне, приводять до постраждалих і поранених, знаходять покинутих і непритомних.
Це все — про нас і Бога. Про те, що ми, звісно, котики-песики і нас люблять просто за те, що ми є. Якби ті цуценята могли себе оцінити у дзеркалі, вони би впали в комплекси: і лапи здоровенні, і клаповухість, і пузо кругле, жах! Але хіба ж їх не люблять разом з усім тим, що для них могло би «з людського погляду» видаватися жахливими недоліками?.. Але бути милим котиком — це ще не все. Треба виростати і ставати допомогою. Стерегти позиції, носити патрони. Битися, коли доводиться стикатися з ворогом особисто.
Тоді наше значення — яке і саме по собі є, і повне, і прекрасне, — набирає іншого виміру і доростає до таких висот і сенсів, які нам і не думалися.
Є ті, хто плаче вслід за Христом. Є ті, хто втішає, як уміє. Є ті, хто свідомо ступає в Його сліди і приймає на себе частину Його хреста. Таких Він любить особливо.
І не треба перейматися, що ще немає сил, бо лапи не ті або ще й очі не відкрилися… Вистачить почекати, бо виростають всі. Просто щоразу, коли усвідомиш, що вже трошки виріс, — приймати нові обов’язки. Аслан збільшувався щоразу, коли Пітер виростав до часу нової зустрічі — не тому, що Аслан зростає, а тому, що виростав Пітер. На кожному етапі — свої стосунки з Богом. Головне — це що на кожному і будь-якому етапі ми можемо бути Його радістю.
Оце те, що я бачу в ролику про війну і котиків.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
