Не отруюй себе…

Фото: Rich Johnson / flickr.com

Прощення є благодаттю і актом вільної волі. Воно завжди стосується свідомого зла – більшого чи меншого, – скоєного щодо нас.

Зло у своєму житті пізнав кожен: приниження, відкинення, несправедливість, різного роду фізичні, психічні та духовні страждання. Болять нам також рани минулого.

Насправді то всі люди поранені. Нас ранять батьки, вчителі, священики, приятелі. Незагоєні рани інколи носимо в собі ціле життя. Не завжди говоримо про них. Шукаємо різноманітних лікувань, але це не завжди може до кінця допомогти. Психотерапія буває обов’язковою для декого, але й вона, коли є терапією без Господа Бога, не принесе бажаного наслідку.

" Найбільше нас ранять найближчі люди, ті, кого більше за все любимо

З досвіду знаємо, що найбільше нас ранять найближчі люди, ті, кого більше за все любимо. Арабська приказка каже: єдиний біль, який прошиває сильніше за сталь, це ворожість з боку близьких.

Варто запитати себе про реакцію на біль, завданий іншими. Першим порухом є бажання вдарити з такою самою або й більшою силою. Акумулюється в нас енергія гніву, прагнення швидкої помсти. Таким чином ми ранимо тільки себе самих, забуваючи, що зло потрібно перемагати добром.

Чому я прощаю?

Я прощаю, оскільки пережив конкретне зло з боку іншої людини і не хочу відплачувати їй за це злом. Я знаю, що зло завжди породжує зло. Це не означає, що я забуваю про зло, яке сам пережив. Навіть допускаю до себе обурення, злість, гнів, бо це все природні, людські реакції. Бачу й чую зло, несправедливість. Не можу мовчати, оскільки завдане мені зло вимагає, щоб його назвали на ім’я. Тільки те, що назване, є розпізнаним. Не можна приховувати рану від самого себе. Вона гризтиме зсередини, і я не знайду миру в серці. Ніхто з нас, ти і я, не втечемо від своїх спогадів, страждань, баласту пережитого… Потрібно їх переробити, аби наші серця сповнив внутрішній мир, якого не дасть ніхто з людей, тільки Бог.

" Кожна рана потребує насамперед очищення, потім – зцілення

Я прощаю завжди у свободі серця, оскільки прагну обірвати ланцюг зла у собі та в іншій людині. Я долаю поранення і не дозволяю отруйним думкам псувати мені серце. Макс Шеллер сказав: хто живить обурення у своєму серці, сам себе отруює. Тривале плекання гніву є постійним самознищенням і руйнуванням власного життя. Через це бо я сам роздираю свої рани, яких уже зазнав, що може викликати депресії та прагнення помсти.

Китайська приказка каже: хто шукає помсти – має викопати два гроби. Незагоєні рани обмежують нашу свободу і буття собою на щодень. А коли ми поранені, то ранимо інших. Кожна рана потребує насамперед очищення, потім – зцілення. Важливо також упорядкувати себе всередині, в серці, бо справа мудрого – наводити лад. Лише тоді можна робити перший крок на шляху до прощення, відмовляючись від помсти, але ще переживаючи емоційний біль. Прощення потребує часу, нерідко – довгих тижнів, місяців чи років. Це зовсім не так собі просто. Лише коли настане цілковите пробачення, поволі відійде страждання, а завдяки витривалій молитві рани переміняться на перли, казала св. Хільдегарт фон Бінген.

Всім відомо, що час лікує рани. Це природний хід речей. За деякий час ми забуваємо про давні поранення. Однак це не означає, що ми вже повністю пробачили. Істина така, що чим глибша рана, тим довший процес зцілення. Не можна замикати своїх ран в ув’язненні. Тоді виникає блокада, яка робить неможливим наш подальший розвиток. Забути зовсім не означає простити. Найважливішим є очищення пам’яті, прийняття свого минулого.

Прощаю, бо люблю

Прощення іншого є моїм даром серця, дарованим безоплатно. Потрібне нове серце. Людина, яка любить, – страждає, оскільки наражається на поранення. Я прощаю, бо люблю. Любов до іншої людини сильніша за ненависть і отримані рани. Нелегко любити ворога, який завдає нам зла, тому потрібна внутрішня дистанція, аби пізніше обов’язково обдарувати його любов’ю, яка прощає. Ми всі цього дуже сильно потребуємо. Ми – всього лиш слабкі і вразливі люди. Любов, яка завжди тісно пов’язана з прощенням, перевищує закон. Як казав св.Тома Аквінський, справедливість без милосердя – жорстока. Хто насправді любить, той прощає. І я не маю сумнівів, що для цього потрібна покора серця.

" Забути зовсім не означає простити. Найважливішим є очищення пам’яті, прийняття свого минулого

Як люди Бога, від Бога і для Бога, ми чекаємо на Його допомогу. Бог виявляє нам свою любов як милосердний Отець, виходячи першим до нас зі своєю любов’ю і першим нас прощаючи. Ми, християни, вдивляємося в Ісуса на хресті, який прощає своїх катів. Завдяки цьому ми вчимося від нашого Вчителя прощати і просити про прощення словами Господньої молитви.

" Без мистецтва прощення ми ніколи не станемо щасливі

У підсумковому рахунку нашого життя побачимо, що й наші приниження та несправедливості мали сенс, але відкрити його можемо тільки завдяки світлу, що плине з хреста. Як каже німецька містичка Гертруда фон ле Форт: є квіти, які розцвітають тільки в пустелі, є зірки, які видно тільки поза містом. Є такі переживання Божої любові, якими Він нас обдаровує тільки у великій самотності, на межі сумнівів.

Якщо хочемо бути щасливі на цьому світі, то вчімося прощати, і просімо про це Святого Духа. Без мистецтва прощення ніколи не станемо щасливі.

Jan Konior SJ, Posłaniec Serca Jezusowego / DEON.pl