Архімандрит — (грец. αρχιμανδρίτης від αρχι, «головний, старший» + μάνδρα, «загін, кошара, огорожа»; у значенні «монастир») – титул настоятеля великого чоловічого монастиря, монастирського об’єднання (провінції, області), керівника духовних місій в східних (Православній, Греко-Католицькій) Церквах. Титул архімандрита можуть носити також ректори духовних семінарій.
Вперше титул архімандрита введено у Християнській Церкві в актах Ефеського собору 431 року.
Спершу титул архімандрит вживався на позначення керівника усіх монастирів єпархії, обраного з-поміж місцевих ігуменів, згодом — також як почесний сан для керівників найславетніших монастирів.
В Русі вперше цей титул зустрічається близько 1174 року. Ним іменується Полікарп — ігумен Києво-Печерського монастиря. В Україні було декілька архімандритів — києво-печерський, унівський, почаївський та інші. Згодом титул архиімандрита став надаватися ректорам семінарій, главам духовних місій, греко-католицьких чернечих орденів (чинів).