Целібат — (Caelebs – безшлюбний, безшлюбність); 1) загально – безшлюбний стан через природню ваду, з потреби, через вільний вибір;
2) релігійний – обраний добровільно або необхідний з релігійних міркувань;
3) євангельський – прийнятий добровільно з євангельських мотивів (слів та прикладів Христа й апостолів). Євангельський целібат має характер приватний або публічний (пов’язаний з канонічним станом – богопосвяченим або священичим). Євангельський целібат може бути обґрунтований у світлі віри. Церква багаторазово пояснювала богословське значення целібату, спростовуючи критику його противників. Зокрема, Святіший Отець Павло VI у своїй енцикліці «Sacerdotalis caelibatus», представив: а) христоцентричне значення целібату (з огляду на уподібнення до Христа в безмежній любові до Отця і в невинності); б) еклезіологічне значення (з огляду на свободу, гнучкість і здатність целібса присвятити себе благу народу Божого); в) есхатологічне значення – як свідчення про нове життя в Царстві Божому.
4) священичий – целібат духовенства в Католицькій Церкві. У перші століття християнства часто дотримувалися спонтанно. З часом практика і право целібату набули різних форм на Сході й на Заході. У Східних Церквах обов’язковий для духовенства вищого ступеню (єпископів), у Римо-Католицькій – для усього духовенства. К країнах, де встановлено інститут постійних дияконів, ними можуть ставати одружені чоловіки.
У православ’ї обітниця безшлюбності пов’язана з прийняттям чернецтва.