Дайджест

Отець Борис Ґудзяк: «Я з надією дивлюся на жіночу міграцію і вірю в українську жінку»

15 Серпня 2012, 16:06 1239

Це інтерв’ю було записане раніше, ніж нам всім стало відомо про майбутні зміни у кар’єрі та житті о.Бориса Ґудзяка, ректора Українського Католицького Університету. Офіційна звістка про те, що його номіновано на єпископа УГКЦ, а також призначено Апостольським Екзархом для українців греко-католиків у Франції, була великою несподіванкою для тисяч греко-католиків. Пригадую, як жваво обговорювалася ця новина в українських парафіях Флоренції і Риму одразу після її оприлюднення в інтернеті. Небайдужість людей, чиє життя безпосередньо не було пов’язане з о. Борисом – на рівні людському, духовному чи професійному, – вкотре довела, що вплив, вчинки, погляди конкретної людини на життя інших можуть бути дуже сильними, якщо ґрунтуються на потужній формотворчій, духовно-світоглядній основі.

Очевидно, що для більшості з нас справжнім викликом сьогодні є пошук відповіді на питання – що означає для нас номінація о. Бориса на єпископа? Що змінюватиме це для українців Франції, країн Бенілюксу, Швейцарії? Що означатиме для католицької спільноти в Україні, у ширшому і вужчому розумінні, для українського інтелектуального середовища, для нашого суспільства загалом?

Найпростіше ці питання було би переадресувати комусь, кого вважаємо компетентними. Щоб хтось відповів нам за нас самих. Проте, чи справді мали б так вчинити?

Зізнаюся, ми теж мислили у подібний спосіб, намагаючись найрізноманітнішими способами достукатися до о. Бориса, який перебував всі ці дні за межами України, і поставити питання безпосередньо йому. Проте в якийсь момент, нам спало на гадку, що це не ті питання, для яких швидкість відповіді грає хоч якусь роль. Якби так було, то чи мали б ми шанс замислитися самостійно, всередині самих себе?

Пропонуємо Вам інтерв’ю, записане з отцем-ректором за три тижні до офіційного оголошення про його номінування. Розмову, в якій немає ні слова про актуальні події, але де багато думок про фундаментальні досвіди людського життя. Це те, що ми маємо від о. Бориса Ґудзяка, незалежно від його фізичного перебування на планеті.

Нагадаємо, що 26 серпня 2012 року відбудеться Архиєрейська хіротонія ректора УКУ отця Бориса Ґудзяка, в Архикатедральному соборі св. Юра у Львові. Архиєрейську Літургію очолить Голова Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук.

«Найбільшою цінністю для повоєнного покоління була згуртована праця і відповідальність перед іншими»

– Отче ректоре, Ви народилися у Сполучених Штатах Америки. Пригадайте свої дитячі роки. Як творився Ваш зв’язок із Україною?

– Безумовно, любов до України мені прищепили батьки. З часом, це почуття почало розвиватися через спільні активності з українською громадою – тодішньою діаспорою в США.

Після травм Другої світової війни у цих людей назавжди закарбувалися певні цінності, серед яких, найперше, цінність згуртованої праці, відповідальності і допомоги одне одному задля збереження власної ідентичності. Я виростав, без сумніву, в особливому середовищі. Багато речей в Україні на той час було заборонено і наші батьки, усвідомлюючи це, цілеспрямовано намагалися прищепити нам, дітям, важливі національні і життєві цінності.

– Коли Ви вперше відвідали Україну? Якими були Ваші враження?

– Мені було 17 років, коли влітку 1978-го року я приїхав до України разом із мамою та братом, на два тижні. Українська реальність, яку я побачив, спричинила в мені потужні пережиття. Звичайно, ми чули в діаспорі різні розповіді про Україну, прагнули пізнати її культуру – вивчали українські пісні, мову, історію. Але це було подібно до усвідомлення людиною існування планети Марс. Або навіть на рівні відкритого питання – чи справді Марс існує? На певному рівні свідомості у нас був великий знак питання чи є вона – Україна? Якою вона є?

В той час для мене було важливо побувати у Львові і побачити суспільство, людей, які щодня говорять між собою по-українськи. Я мріяв помолитися в українському храмі, пройтися біля Ратуші.

Пам’ятаю, наскільки великим пережиттям для мене був перший приїзд до України. Але, одночасно, ми зіштовхнулися з безліччю заборон. Зокрема, з неможливістю відвідати могилу своїх прабатьків.

Після свого першого візиту на українську землю, повторити його я зміг лише у 1988-му році, коли в Україні почалася перебудова. Тоді я знову сюди приїхав, на півроку. Пригадую, у мене було таке відчуття, що все українське в Україні – підпільне. І лише кілька сотень активістів намагалися в непрямий спосіб порушували глобальні питання загальнолюдських, культурних і національних прав. У першій половині 1988-го року цей громадянський рух посилився. Власне в той час я вперше відвідав столицю України. Наприкінці вісімдесятих Київ запам’ятався мені золотоверхим, в пишному буянні весняних каштанів. Але також це було місто, над яким снував фантом Чорнобиля та «радіаціоподібний» страх.

– Які настрої були у Вас в той момент? Чи вже тоді з’являлися думки про те, що Ви можете щось змінити в цій країні?

– Я був наповнений євангельським і молодіжно-революційним ідеалізмом. Постать Патріарха Йосипа (Сліпого) і мучеників УГКЦ для мене були свідченням того, що неможливі речі є можливими. А також доказом, що не існує жодної потуги чи лукавства, яке може перемогти Божу силу і правду. Під час тих, проведених місяців в Україні, у 1988-му році, я мав нагоду задуматися над майбутнім духовного життя Церкви, розвитком інтелектуального життя всього суспільства та Українського католицького університету, зокрема. Бо вже у ранніх 80-х, ми – студенти УКУ в Римі – думали над тим як можна було би розвивати проект українських католицьких університетів, задуманий Патріархом Йосипом. Очевидно, на початку 80-их, про розвиток УКУ в Україні ще не могло бути й мови, але вже з 1988-го року ця перспектива виглядала можливою.

«Процес зцілення суспільства – це не instant»

– В одному інтерв’ю для «Радіо Свобода» Ви наголошуєте на тому, що Європа дала певні зразки освіти в Україні. Що, на Вашу думку, бракує сьогодні в освітній сфері України?

– Мені здається, що передусім бракує певних констант європейської освіти, які, на жаль, тепер у Європі також послаблюються. Йдеться про якісну класичну освіту, знання мов, вміння читати текст мовою оригіналу, підхід до джерел, тобто все те, що характеризує європейське гуманітарне життя модерної епохи. Сьогодні, на мою думку, європейська освіта і наука відстає від північноамериканської, точніше англо-американської. Європа має тенденцію до бюрократизації, більшої кількості наперед прописаних правил і положень. Я вважаю, що навчальний процес в університеті повинен творитися професорами: бути плавним та гнучким. Очевидно, нам важливо позбуватися раку корупції, який деформує молоду людину, яка у навчальному закладі вчиться інтелектуально брехати, «хал турити» і, і зрештою, бути безвідповідальною через корупційну корозію.

– Відомо, що УКУ чисельно підтримують меценати з-закордону. За Вашими спостереженнями, чим вони керуються, здійснюючи такі благодійні вчинки?

– Більшість закордонних меценатів є великими приятелями України. Вони – вихідці з української землі, нащадки українських мігрантів, доброзичливці-християни і люди доброї волі, які хочуть зрозуміти український народ, знають його невимовно важку історію, а відтак хочуть допомогти. Наші «донори» розуміють, що процес зцілення суспільства – це не «instant» («instant» (англ) – мить – Р.Т). Для такого процесу потрібна терпелива жертовна любов, дбайливий супровід, готовність до спільної мандрівки. У Святому Письмі маємо згадку про такий процес, що тривав впродовж сорока років. Отже, ми вже на половині шляху.

«Процеси міграції є дуже потужними і сильно змінюють суспільство»


– Отче Борисе, у Святому Письмі простежується наскрізна метафора Ісуса Христа, як Особи, яка постійно подорожує. Як, на Вашу думку, варто її розуміти?

– Наше життя – це рух. А духовне життя – переміщення з одного стану душі до наступного – кращого стану. Тому традиція паломництва відома крізь віки. Це спосіб духовного росту, і є, на мою думку, іконою життя. Взагалі, найбільша подорож Сина Божого – від Отця до людини. З різних мотивів – економічних чи культурно-моральних, але людина завжди переміщувалася у просторі, щоб покращити свій побут, здобути свободу, створити для себе і своїх дітей нові можливості. Мандрівка Ісуса є те, над чим нам варто думати впродовж життя.

– Якими рисами, за Вашими оцінками, характеризується сучасна міграція?

– Одним із болісних аспектів міграції є розрив, тобто залишання чогось і когось, можлива, зокрема, також втрата родинних стосунків. Місце, де людина провела своє дитинство та юність може стати для неї далеким і чужим. Сьогодні є різні засоби комунікації, які дозволяють, певною мірою, це провалля переступати. І мені здається, що їх варто використовувати для зміцнення того, що можна зберегти. Таким чином – полегшити випробування, які переживає мігрант. Я взагалі прихильно ставлюся до таких починів, як міграційний портал «Навігатор». Адже варто дуже глибоко задуматися над феноменом міграції, який є дуже давнім, і не завжди історично фіксованим. Ми бачимо наскільки міграція є потужною і як сильно вона змінює суспільство.

– Що Ви взяли для себе із свого особистого досвіду міграції?

– Мені доводилося жити у різних країнах, столицях, і при різних політичних, соціальних та економічних укладах. Те, що я найбільше взяв для себе і що намагаюся пропагувати студентам УКУ – це відкритість на різноманітність людського досвіду. Молода людина, яка готується до того, щоби жити і плідно працювати у XXI-му столітті, приречена відкриватися на цю різноманітність, не боятися її використовувати для добрих цілей. Мій власний досвід проживання в різних країнах і культурах допомагав мені долати страх перед новими викликами.

– Отче Борисе, як оцінюєте українську жіночу міграцію, яка зростає кількісно, а водночас, спричиняється до змін всередині суспільства?

– Мені здається, що кількісне збільшення жіночої міграції пов’язане зі слабкістю чоловіка в Україні і в світі. Я думаю, що він перебуває сьогодні в кризі. Чоловіки вмирають молодими, на 10-15 років раніше, ніж жінки, не витримують сьогоднішніх стресів, деградують в алкоголі, морально та фізично себе знищують. Мені здається, що це є однією з головних причин міграції українських жінок. Деякі аспекти покликання жінки ускладнюються при міграції: народження і виховання дітей. І ми вже бачимо наслідки. Проте, я з надією дивлюся на міграцію жінок і я вірю в українську жінку. Вона – дуже сильна.


– Що б порадили людям, які зараз перебувають далеко від свого дому?

– Досвід мого дитинства в діаспорі, різні переживання впродовж власного життєвого паломництва переконують мене, що важливо єднатися, будувати солідарність і в жодному разі – не ізолюватися, щоб потопати у власних злиднях. Я був свідком того, зрештою потім вивчав, як Церква ставала місцем, де рятувалися розбиті життям люди, переслідувані, без жодних життєвих координат, після важких повоєнних травм. У міграції є важливою молитва в родинному колі – зранку і увечері, а в неділю – перебування зі спільнотою на Богослужінні. Потрібно освячувати і знаходити у своєму домі час для спільноти, підтримувати національні і духовні начала. Це дасть стержень індивідуальному життю серед неймовірної сучасної міграційної динаміки.

Руслана Ткаченко, Світлана Одинець, Навігатор

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Борис Ґудзяк

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook
Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com

.

Якщо ви шукаєте платформу для азартних ігор з якісним сервісом, Вавада казино пропонує відмінний вибір ігор та бонусів, що зробить ваш досвід захопливим і прибутковим.

martian wallet is a trusted crypto wallet providing secure storage for digital assets. It offers multi-token support and an easy interface for hassle-free transactions. .

Вавада дарит 100 фриспинов! Нажмите на ссылку, чтобы получить бонус и попробовать свои силы в лучших азартных играх.