Шість місяців минуло з того дня, 8 травня, коли новий єпископ Рима — перший американець і перший папа-августинець — з’явився у лоджії базиліки Святого Петра.
Ватиканський журналіст Андреа Торньєллі на Vatican News аналізує перші півроку понтифікату Лева XIV, вказуючи на основоположні моменти його учительства, що увиразнилися за цей час у його публічних виступах.
Наскрізна нитка його вчення: Церква, як знак єдності й сопричастя, стає закваскою для світу, який потребує примирення посеред війн, ненависті й насильства. Окрім аналізу наступництва й розриву з його попередником (що є природною рисою кожного понтифікату), варто повернутися до деяких ключових моментів цього вчення, яке показує, що проголошення основ віри не відокремлене від свідчення милосердя та конкретної відданості найменшим з нас, а також побудові більш справедливого суспільства. Це видно зі слів першої промови Папи Лева, яку він проголосив одразу після обрання: «Мир усім вам! […] Це мир воскреслого Христа. Мир беззбройний і роззброюючий, смиренний і наполегливий. Мир, що походить від Бога, Бога, який любить нас усіх безумовно. […] Нам слід разом шукати способу бути місіонерською Церквою, Церквою, яка будує мости, веде діалог і завжди гостинно відкрита».
У своїй інавгураційній проповіді 18 травня 2025 року, Папа назвав Церкву «знаком єдності й сопричастя, що стає закваскою для примиреного світу»: «У наш час ми досі бачимо забагато розбрату, забагато ран, завданих ненавистю, насильством, упередженнями, страхом перед відмінностями та економічною парадигмою, яка експлуатує ресурси Землі й маргіналізує найбідніших. Ми зі свого боку хочемо бути для світу малою закваскою єдності, сопричастя і братерства».
У центрі місії: зникнути, щоб залишився Христос
Наступного дня після обрання, на своєму першому богослужінні з кардиналами в Сикстинській каплиці, Папа Лев XIV нагадав про «невід’ємне зобов’язання, від якого не може відмовитися ніхто в Церкві, хто здійснює служіння влади: зникнути, щоб залишився Христос, стати малим, щоб Він був пізнаний і прославлений, жертвувати собою до кінця, щоб ніхто не був позбавлений можливості пізнати і полюбити Його».
У своїй проповіді 18 травня Папа говорив про «любов і єдність» як про два виміри завдання, ввіреного Ісусом Петру. Він пояснив, що це завдання можливе лише тому, що власного життя Петра «торкнулася безмежна та безумовна любов Бога, навіть у годину його невдачі й зречення». Як сказав Папа Лев молоді, зібраній у Тор Вергата ввечері 2 серпня, «наше існування виникло не з нашого рішення, а з любові, яка нас захотіла».
Ця любов нас випереджає, пояснив Папа на загальній аудієнції 20 серпня, говорячи про те, що й Юда отримав від Ісуса окраєць на Тайній вечері: «Ісус несе свою любов попереду і до глибин […] Він знає, що справжнє прощення не очікує на покаяння, а пропонує себе першим, як безкоштовний дар, ще до того, як його приймуть».
Місія Церкви — свідчити про цю любов. Для цього, як пояснив Папа Лев 7 червня 2025 року у свято П’ятдесятниці, «нам не потрібні могутні покровителі, мирські компроміси чи емоційні стратегії. Євангелізація — це завжди Божа справа. Якщо часом вона відбувається через нас, то це завдяки зв’язкам, які вона уможливлює». Церква не потребує ні обміну послугами зі світом, ні маркетингових стратегій, заснованих на емоціях чи надмірній протагоністичності. Євангелізація — це Бог у дії.
Основоположний елемент місії — це єдність у різноманітності, живе спілкування. 5 жовтня 2025 року під час Ювілею Місій, Папа наголосив, що він «не нав’язується силою і у надзвичайні способи»: «Справді, достатньо мати віру розміром з гірчичне зерно, щоб робити неймовірні речі, бо вона несе в собі силу Божої любові, що відкриває шлях до спасіння. Це спасіння здійснюється, коли ми беремо на себе відповідальність і з євангельським співчуттям дбаємо про стражденних інших».
У проповіді від 29 червня Папа Лев говорив про віру, яка пильнує, щоб не впадати у «рутину, у схильність слідувати тим самим старим пастирським планам без внутрішнього оновлення та готовності відповідати на нові виклики». Наслідком цього може стати «відкритість до змін, до нових подій, зустрічей і конкретних ситуацій у житті спільнот, а також до їхньої готовності розглядати нові євангелізаційні підходи у відповідь на проблеми й труднощі, що виникають у наших братів і сестер у вірі».
Це віра, яка не засуджує інших і не змушує нас почуватися «досконалими», зазначив Папа під час молитви «Ангел Господній» 24 серпня: «Ісус каже нам, що недостатньо просто сповідувати віру словами, їсти й пити з Ним, святкуючи Євхаристію, чи добре знати християнське вчення. Наша віра є справжньою, коли вона охоплює все наше життя, коли вона стає критерієм наших рішень, коли спонукає нас, чоловіків і жінок, чинити правильно і йти на ризик з любові, як це робив Ісус».
Як сказав Папа на загальній аудієнції 3 вересня, християни — це свідки Бога, який на Хресті не постає героєм-переможцем, а благає про любов: «Він не проголошує, не засуджує і не захищає себе. Він смиренно просить того, що сам жодним чином не може собі дати. […] Це християнський парадокс: Бог спасає не роблячи, а дозволяючи діяти. Не перемагаючи зло силою, а приймаючи слабкість любові до кінця. На хресті Ісус навчає нас, що людина усвідомлює себе не у владі, а у довірливій відкритості до інших, навіть коли вони неприязні й ворожі».
Свідчення миру
З дня свого обрання Папа Лев XIV часто говорив про мир, запрошуючи християн свідчити про нього у конкретний спосіб: «Наші стосунки й дії має вирізняти ненасильство, як метод і стиль», — сказав він 30 травня рухам та асоціаціям, пов’язаним з «Ареною миру». Виступаючи перед італійськими єпископами 17 червня 2025 року, Папа висловив сподівання, «що кожна дієцезія сприятиме шляхам навчання ненасильству, посередницьким ініціативам у локальних конфліктах та вітатиме проєкти, які перетворюють страх перед іншим на можливість для зустрічі».
Водночас Наступник Петра неодноразово виступав проти переозброєння, як-от наприкінці загальної аудієнції 18 червня: «Ми не повинні звикати до війни! Слід відкинути спокусу вдаватися до потужної та складної зброї».
Папа Лев XIV говорив про фейкові новини, що стають приводом для превентивних атак або розпалювання нових війн, як він зробив 26 червня, приймаючи учасників ROACO, Асамблеї допомоги Східним Церквам: «Усі ми, силою нашої людяності, покликані дослідити причини цих конфліктів, визначити ті, що є реальними, і спробувати їх вирішити. Але також слід відкинути ті, що є фальшивими, результатом емоційних маніпуляцій та риторики, і докласти всіх зусиль, щоб їх викрити. Люди не повинні вмирати через фейкові новини».
У тому ж зверненні є уривок, що характеризується реалізмом і відчуттям історії, про яке багато хто сьогодні, здається, забув: «Після століть історії, як хтось може вірити, що акти війни приносять мир, а не мають зворотного ефекту проти тих, хто їх чинить? […] Як можна й далі зраджувати прагнення народів світу до миру пропагандою про нарощування озброєння, ніби військова перевага вирішить проблеми, а не розпалить ще більшу ненависть і бажання помсти? Люди починають усвідомлювати, скільки грошей потрапляє в кишені торговців смертю; гроші, які можна було б використати для будівництва нових лікарень і шкіл, натомість використовують для знищення тих, які вже існують!»
Роззброєння, до якого закликає єпископ Рима, стосується не лише лідерів країн, яких просять не обертати багатство «проти людської особистості, перетворюючи його на зброю, що знищує народи, і на монополії, що принижують робітників», але й кожного з нас, бо заклик Ісуса роззброїти руку починається із заклику роззброїти серце. Як сказав Папа Лев наприкінці Марійного чування за мир 11 жовтня 2025 року: «”Складіть мечі” — це послання, звернене до можновладців цього світу, до тих, хто керує долями народів: майте мужність роззброїтися! Водночас це запрошення кожного з нас усвідомити, що жодна ідея, віра чи політика не виправдовують вбивство. Ми повинні спочатку роззброїти свої серця, бо якщо ми не маємо миру в собі, ми не можемо дати його іншим».
Це запрошення «поглянути на світ з іншої точки зору, дивитися на світ з нижчої позиції: очима тих, хто страждає, а не сильних світу цього».
10 жовтня у своєму зверненні до благодійної організації «Допомога Церкві в потребі» Папа Лев також пояснив, цитуючи Папу Франциска, що «не буває миру без свободи віросповідання, свободи думки, свободи вираження поглядів та поваги до поглядів інших».
Любов до бідних
У своєму першому Апостольському повчанні «Dilexi te», опублікованому 9 жовтня, Папа Лев пояснив, що допомога стражденним «це не просто питання людської доброти, а одкровення: контакт з упослідженими і безсилими — це фундаментальний спосіб зустрічі з Господом історії». Любов до бідних — це вимога справжнього поклоніння.
«Те, що дехто відкидає або висміює благодійні справи, ніби це запал небагатьох людей, а не палке серце місії Церкви, переконує мене в необхідності перечитати Євангеліє, щоб не ризикувати замінити його мудрістю цього світу».
За словами Папи, «всі члени Божого люду мають обов’язок висловлювати свої думки, хоча й у різний спосіб, щоб показати і засудити такі структурні проблеми, навіть ризикуючи виглядати дурними чи наївними».
Папа Лев пояснив у катехизі від 28 травня, що «практика богослужіння автоматично не призводить до співчуття. Це, передусім, не справа релігійності, а питання людяності! Перш ніж бути віруючими, ми покликані бути людьми».
Зустрічаючись з Апостольськими Нунціями 10 червня 2025 року, Папа сказав: «Я розраховую на вас, щоб у країнах, де ви живете, всі знали, що Церква завжди на все готова з любові, що вона завжди на боці упосліджених та бідних, і що вона завжди захищатиме священне право вірити в Бога. […] Тільки любов гідна віри перед обличчям страждань невинних, розп’ятих сьогодення».
13 липня у Кастель-Гандольфо Папа закликав вірних — за прикладом Доброго самарянина — не проходити повз нужденних, а дозволити, щоб наші серця були пронизані «всіма тими, хто падає до гріха, страждань і бідності, всіма обділеними, пограбованими і обкраденими народами, жертвами тиранічних політичних систем, економіки, яка штовхає їх до бідності, і війн які вбивають їхні мрії та саме їхнє життя».
Він описав справи милосердя як «найбезпечніший і найприбутковіший банк, якому ми можемо довірити скарб нашого існування […] У родині, парафії, школі чи на робочому місці ми повинні намагатися не втрачати жодної можливості діяти з любов’ю».
На Ювілеї Справедливості 20 вересня Папа закликав нас не відводити погляд від «реальності багатьох країн і народів, які «голодують і прагнуть справедливості», бо їхні умови життя настільки нерівні та нелюдські, що це неприйнятно», нагадуючи всім, що «держава без справедливості — це не держава».
Виступаючи перед Народними рухами 23 жовтня 2025 року, Наступник Петра нагадав, що у наш час «виключення — це нове обличчя соціальної несправедливості»: «Розрив між «невеликою меншістю» — 1% населення — і переважною більшістю різко збільшився. […] Як єпископ у Перу, я радий, що мав досвід Церкви, яка супроводжує людей у їхніх бідах, у їхніх радощах, у їхній боротьбі та в їхніх надіях. Це протиотрута від поширення структурної байдужості, яка не ставиться серйозно до драми людей, яких обдирають, грабують, звільняють та доводять до бідності».
Мігранти, наші брати і сестри
Папа Лев XIV у проповіді з нагоди Ювілею Місіонерського світу та мігрантів 5 жовтня говорив про «історію багатьох наших братів і сестер-мігрантів»: «Трагедія їхньої втечі від насильства, страждання, які її супроводжують, страх невдачі, небезпечний ризик подорожі вздовж узбережжя, їхній крик горя та відчаю… Брати і сестри, ті човни, які сподіваються побачити безпечний порт, і ті очі, сповнені муки та надії, що прагнуть дістатися берега, не можуть і не повинні наражатися на холод байдужості чи стигми дискримінації!»
А у своєму зверненні до Народних рухів 23 жовтня він виступав на тему безпеки: «Держави мають право та обов’язок захищати свої кордони, але це має бути збалансовано моральним обов’язком надавати притулок. Зловживання вразливими мігрантами свідчать не про законну підтримку національного суверенітету, а скоріше про тяжкі злочини, скоєні або толеровані державою. Вживається і навіть політично прославляється дедалі більше нелюдських заходів зі ставленням до цих «небажаних» не як до людей, а як до сміття. Християнство ж, навпаки, посилається на Бога, який є любов’ю, який створює нас і закликає жити як брати і сестри».
Турбота про творіння
Папа неодноразово говорив про турботу про творіння, йдучи слідами енцикліки свого попередника «Laudato sі», як-от 9 липня, під час Меси за творіння: «На початку Меси ми молилися за навернення, наше власне навернення. Я хотів би додати, що ми повинні молитися за навернення багатьох людей, як у Церкві, так і поза нею, які ще не усвідомлюють нагальної потреби піклуватися про наш спільний дім. Численні стихійні лиха, які ми бачимо майже щодня в нашому світі, у багатьох місцях і країнах, також частково є результатом людської надмірності й нашого способу життя. Нам потрібно запитати себе, чи ми самі переживаємо це навернення. Як же нам це потрібно!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
