Бруно Ферреро: «Мені подобається розповідати про життя людей»

Фото: Видавництво «Свічадо»

Я довго підбирала запитання, які б хотіла поставити отцеві Бруно Ферреро. Своїми історіями отець Бруно Ферреро пропонує дружбу, і він дуже радий, коли на іншому кінці відгукуються – він вірить історія, притча, оповідання можуть змінити людину. В Україні його знають за цими короткими історіями, що зачаровують, дарують спокій, надихають, формують і трансформують.

Приїхавши до нас, отець не уявляв, що опиниться в центрі уваги. Коли я прийшла на розмову з відомим письменником, він уже п’яту годину тяжко працював – спочатку у нього була зустріч із пасторальними працівниками, а потім інтерв’ю, інтерв’ю, інтерв’ю… моє було останнім перед зустріччю і сотнями читачів. Отцеві Бруно, його двом друзям та перекладачеві я пообіцяла: моє інтерв’ю триватиме п’ять хвилин – тому знайомтесь з отцем, якого за дуже короткий час намагалася відкрити я.

Окрім того, що ви письменник, ви ще й успішний журналіст. У якому жанрі найбільше любите творити?

Журналістика – один із найгарніших фахів, бо це служба істині. Важливо служити істині та працювати так, щоб люди були не лише поінформовані, а й розуміли інформацію, яку подають журналісти. У цій професії важливо, бути вільними.

Мені подобається розповідати про життя людей. Я вважаю, це – найпрекрасніша річ. Але не розповідати про знаменитостей, а про тих, які щоденно тихо і непомітно для загалу сумлінно виконують свою роботу. Найкраще інтерв’ю, яке я будь-коли мав, – було з двірником.

Цих людей можна зустріти будь-де на вулиці і вони радо відкликаються на вашу пропозицію. На таких людях тримається світ. Відомі люди часто кажуть неправду, прості – ні.

Ви колись відчували момент – що хочете перестати писати?

Ніколи. Писання мене не втомлює. Існують професії набагато важчі – а я лише пишу, це неважко (усміхається).

Отче, а як ви любите проводите свою відпустку?

Для мене найкраще на деякий час піти в гори. Мені дуже подобаються гори, там тиша, висота і краса.

Ваші друзі, знайомі, навіть ті, хто з вами перетинався на кілька хвилин, описують вас як особу дуже спокійну та врівноважено. Вони кажуть, що ніколи не бачили, щоб отець Бруно злився. Чи була у вас така ситуація, яка змусила вас дуже роздратуватися?

Досі не було ситуації, через яку б я дуже дратувався. Хіба дрібні речі, але нічого такого особливого. Здебільшого причин для роздратування немає. Часом люди можуть злитися на мене, але я – ні.

Звідки ви черпаєте цей спокій?

Почасти це справа характеру. А також переконання, що роздратування та злість не приносять ніякої користі. Навіть якщо іноді є певні обставини, я намагаюсь просто не зважати на них.

Цікаво, що Бруно Ферреро найбільше вразило в українцях?

Сердечність, приємність, вихованість. Мені подобається простота людей, з якою вони підходять. Я їздив не дуже багато, однак знаю, Іспанію, Францію, дуже добре Німеччину, але в Україні мені дуже сподобалося. Люди тут спокійні. В Україні є багато молоді, і це означає, що ви як нація зростете.

Що б порадили молодим людям, які перебувають у безнадії?

Найперше мати переконання – хоч би що сталося, продовжувати крокувати вперед. Адже найбільша і єдина проблема – це коли людина падає духом.

Коли було Вознесіння Христа, і Ісус піднявся до неба, там були ангели, що належали до «прийомного комітету». Архангел Гавриїл, який добре знав світ, подивився вниз – весь світ був у темряві, крім маленької червоної точки у Єрусалимі.

– «Що це за червона точка?», – питає ангел у Ісуса.

«У мене немає іншого плану», – відповів Ісус.

У цьому і є найбільша містерія – де є запалений вогонь, він мусить запалювати інших.
Сьогодні світ переповнений молоддю, вогонь якої згасає. Вони знають все про комп’ютери, але вони не мають вогню і не вміють його запалити.

А як не впасти духом?

Кожного дня треба продовжувати жити. Справжня мудрість у тому що немає безнадійних ситуацій, кожна має мільйон рішень, тому ніколи не можна втрачати надії. Насправді ніхто з нас не перебуває в тунелі, ми на відкритому просторі, часом варто відійти в бік, щоб побачити рішення. Якщо воно не підійде, то можна ще відступити на крок.

P.S. Навіть коротка зустріч з отцем Бруно перевертає життя. Я бачила, як людські серця ніби відкриваються і видимо чи невидимо люди плачуть. Плачуть від радості, простоти, світла, які випромінює ця людина, і які вона доносить до їхніх душ. У своїй простоті та щирості отець Бруно пропонує прості, однак дієві рішення, які, здавалось би, такі близько. Варто просто не боятися зробити крок, щоб його побачити.