Кілька років тому у Великій Британії вийшла друком книжка архиєпископа Кентерберійського Роуена Вільямса «Втрачені образи». У ній, зокрема, йшлося про те, що один з образів, архетипів, який на сьогодні втрачено, – це образ сім’ї. Причому в сучасному суспільстві склалася така тенденція: батьки не бажають дорослішати, прагнуть завжди залишатися молодими, десь на рівні 20-25 років, а діти через це дорослішають набагато раніше, ніж їм це потрібно. Тобто вони не проживають дитинства саме дітьми, а намагаються подорослішати, підлаштуватися під стандарти дорослих.
Функціональні ролі в сім’ї змістилися. У нормі батьки – це дорослі люди, які відповідають за фізичне, моральне, духовне виховання дітей. Коли ж батьки не стараються дорослішати, у них зменшується почуття відповідальності що за власне життя, що за життя потомства. А на дитячі плечі покладається набагато важча відповідальність, ніж це нормально.
Держава, школа та інші інституції ніколи не замінять сім’ю і батьків. Вони, звичайно, можуть впливати на виховання дітей, але сімейного вогнища ніщо не замінить. У церковній традиції є передання, що навіть Христос навчився молитися не просто дивлячись у небеса, а від своїх батьків, від Богородиці. На пострадянському просторі існує така хвороба – гадати, ніби справою сім’ї є народження і годування дитини, а вихованням займається школа. Ні до чого доброго це не призводить. Школа може допомогти, але діти орієнтуються насамперед на приклад батьків. І хоч би що їм казала школа, хоч би що казала Церква, але головним прикладом для дітей завжди буде приклад батьків.
Одна з речей, яких обов’язково потрібно навчати у нашому світі, – це пошук та відбір інформації. І до цього слід підходити вдумливо: коли дітей, наприклад, вчать готувати, то їм же не дають одразу найскладніші рецепти, а починають із простих, поступово посуваючись до складніших. Ось цієї вдумливості стає щоразу менше. Батьки мають знати, чим живуть їхні діти, – що вони переглядають, читають, шукають в інтернеті. Всі провайдери надають для цього спеціальні фільтри. І це ніяке не стеження й не порушення прав – це нормальна турбота про виховання. Адже якщо батьки слідкують за здоровим харчуванням дитини, за її фізичною підготовкою, здоров’ям, ми ж не кажемо, що це втручання у свободу! Те ж саме стосується інформаційних каналів.
Узагалі батькам дано право багато що вирішувати за дітей. Це й називається відповідальністю.
о.Едуард Шатов АА, Архиєпархія Матері Божої
фінансово.
Щиро дякуємо!
