Нотатки з відкритої лекції Блаженнішого Любомира Гузара, яка відбулася в Івано-Франківську 18 жовтня 2012 року.
Перша річ, у якій повинна застановитися молода людина, – хто ви є. Що то значить «бути людиною». Звідки ми взялися. Які ми маємо засоби. Які таланти. Які завдання. Як ми повинні знайти себе в спільноті інших таких, як кожен із нас. І яка ціль вашого життя. Я би сказав, близька ціль – життя на землі, потім вічна ціль – ціль буття. Кожен мусить поставити собі таке питання, якщо бажає, щоби його життя мало зміст. Щоби не плисти за течією, а зробити своє буття значущим для себе і для інших. Мусимо починати від тих фундаментальних питань.
Треба старатися за всяку ціну зберегти свою свободу навіть від того, що не є конечно злим чи лихим у своїй природі, але обмежує, робить невільником.
Як долати кризу віри
Коли дитина народжується, батьки нею займаються. Мати й батько вчать перших молитов, як хреститися, як поводитися, дають приклад своїм власним життям. Дитина підростає, йде до школи, зустрічає таких, як вона. І приходить отой момент, коли усвідомлює, що може критично думати. Що це означає? Вміти поставити питання.
Господь Бог є той добрий всемогутній батько, який кожного з нас дуже добре знає і кожному з нас, відповідно до нашої людської природи, дає підкріплення й утвердження у вірі.
Батьки виховували, багато дали священики, катехити. Дитина має багато інформації – і приходить момент, коли вона починає ставити питання. Чи це є гріх? Ні, це ознака зрілості. Господь дав нам розум, щоби ми застановлялися, щоби ми розуміли, хто ми є і що відбувається навколо нас.
Молода людина каже “мені розповіли про Господа Бога” – і вона питає себе “чи все те, що мені казали, – це правда?” Насправді кожен повинен не боятися поставити собі таке питання, бо відповідь є така: віра – це є дар, щось, що ми одержали від Господа Бога, це не те, що ми самі від себе маємо. Є багато людей у світі, які не мають того дару, а мені його дано. Тепер буду на підставі виміру інших людей старатися розуміти, що то означає прийняти Господа Бога. Це не так, як доказати, що 2+2=4. Це потребує не тільки застанови, а й свідомості, що Бог мені це дає і Бог до мене говорить. І не тільки до мене, а до всіх людей.
Не всі слухають, але він до всіх говорить. І що він каже? Тут знову приходить момент, коли ми повинні застановитися, що тут розходиться не про науку, а про спілкування з Богом. Ми не маємо способу математично доказати існування Бога – ми маємо Божий дар прийняти це. Дуже важливим тут є приклад інших людей. Батьки вірять, багато інших людей вірять, великі науковці вірять… Це означає, що і я також можу вірити.
Остаточно усвідомити собі дару і факту святої віри ми не можемо без Божої помочі. Тому, коли приходить момент сумнівів, кожен повинен сказати: «Господи, я хочу вірити. Поможи мені».
Але я знову кажу, що остаточно усвідомити собі дару і факту святої віри ми не можемо без Божої помочі. Тому, коли приходить момент сумнівів, кожен повинен сказати: “Господи, я хочу вірити. Поможи мені”. І можемо бути певні, що Господь, який дав нам дар життя і стільки різних дарів, дасть нам і цей дар віри, котрий нас укріпить і утвердить у нашій вірі. Часто Господь Бог це робить у дуже різні способи, бо він є той добрий всемогутній батько, який кожного з нас дуже добре знає і кожному з нас, відповідно до нашої людської природи, дає оце підкріплення й утвердження у вірі.
Але ми повинні бути готові його прийняти. Бути обережними, щоби під впливом поганих людей не втратити дару віри. Від таких, хто нас намовляє не вірити, ми повинні далеко йти. Ми повинні бути готові прийняти віру, бо це дар.
Про «добру» і «погану» залежності
Людина – це коли Господь дав мені дар життя, дав таланти. Я розвиваюся, росту. Важливо, щоби я зберіг свободу, щоби не став залежним від чогось, що може мене опанувати, завести на погану дорогу або взагалі обмежити мою свободу діяння. Людина повинна від молодості бути вільною, не залежною від прив’язання. Залежність від наркотиків, від алкоголю погані. Але є такі залежності, які не виглядають як дуже злі. Як-от залежність від Інтернету, який у дуже багатьох випадках є навіть корисним.
Смерть – це не є кінець життя. Смерть – це перехід до вічності. Не треба дивитися на смерть як на трагедію. Може, людина вже стала щаслива.
Але не розходиться, від чого ми залежні. Розходиться, чи ми є залежні. Йдеться про те, що залежність – це коли ти не можеш сказати “ні”. Нам треба старатися за всяку ціну зберегти свою свободу навіть від того, що не є конечно злим чи лихим у своїй природі, але обмежує мене, робить мене невільником. Людина може бути невільником прив’язання. Треба дуже над собою працювати, щоби не дозволити будь-чому обмежувати нашу свободу.
Чому помирають молоді люди
У Святому Письмі є свого роду відповідь. Люди дивуються, чому вмирає добра молода людина. Остаточно наше життя є дар від Бога. Бог за своїм планом може забрати життя. А може, Господь узяв його молодим, щоби він у житті не зіпсувся? Щоби не став злою, поганою людиною? Смерть – це не є кінець життя. Смерть – це перехід до вічності. Не треба дивитися на смерть як на трагедію. Може, людина вже стала щаслива, бо вона вже є у вічності коло Бога. Господь Бог знає найкраще, коли кого кликати до себе.
Політик – це людина, яка свідомо хоче всю свою духовну силу посвятити на користь інших. Якщо він цього не хоче, то годі про нього говорити як про політика. Тоді він такий собі негідний наймит.
Чого прагну в житті
Хотів би в міру того, скільки Бог дасть мені сили, допомагати людям шукати і знаходити правду в житті. Людина, яка вже довго жила на землі, не одне бачила, не з одної печі хліб їла, тому має певний досвід і тим досвідом може послужити іншим. Я щиро надіюся на те, що дам вам премудрі відповіді, але, може, й заставлю думати. Може, ви почнете застановлятися. Може, щось інакше виглядало вам дотепер. Якби я зміг допомогти вам зрушити процес думання, то був би щасливий, що у тому прислужився.
Я хотів би ще поділитися досвідом життя. Допомогти вам іти вперед. Дозрівати. Розвивати свої таланти. А на кінці хотів би з Господом Богом вічність перебути…
Чого навчає Пласт
Пласт має певні закони. Коли ми складаємо присягу, то присягаємо бути вірні Богові, батьківщині, слухатися старших, їх поради і керівництва. Це не є якийсь надзвичайний закон – це кілька таких прикмет, які кожна культурна людина повинна мати. Наприклад, пластун має бути точний. Точність – це надзвичайно важлива річ у житті культурної людини. Культурний – це такий, що вміє співжити з іншими людьми. Процес виховання в Пласті повинен допомогти зробити кожного дуже цінними громадянами, цінними людьми у суспільстві.
Ми маємо багато таких прикладів у минулому столітті, тут немає нічого надзвичайного чи таємничого. Це додаток у процесі виховання, яке ми починаємо від батьків, вчителів. Принцип виховання Пласту в кінцевому випадку – це процес самовиховання. Старатися самому без зовнішнього примусу бути хорошою людиною.
Ставлення до виборів
Цього тижня без виборів уже не обійдеться. Всі живемо під впливом виборів, що за кілька днів будуть. Хто то є депутат? Ми можемо сказати “людина-політик”. Пам’ятаймо, що слова походить від “поліс” – місто, спільнота.
Який повинен бути депутат, вибраний народом представник? Це в першу чергу повинна бути людина розвинута й думаюча, яка докладає усі свої таланти і зусилля, щоби послужити ближнім. Політик не вибирає цього шляху, щоби збагатитися, аби міг робити що йому подобається, щоби його прославляли. Ні. Політик – це людина, яка свідомо хоче всю свою духовну силу посвятити на користь інших, на загальне благо. Якщо він цього не хоче або не старається сповнити, то годі про нього говорити як про політика. Тоді він такий собі наймит, навіть негідний наймит.
Людина, яка може називати себе християнином, але легковажить Божим законом, є у багато гіршій ситуації, ніж той, хто, не знаючи про Бога, щиро старається поводитися добре.
Політика – це одна з найвищих форм служіння. Бо людина цілковито віддає своє життя задля добра інших. Це дуже шляхетне покликання, шляхетне завдання. Але тільки тоді, коли політик справді відповідає тим засадам, про які я казав.
Чи для нехристиян відкрите Царство Боже
Дорога до Царства Божого не залежить від нас. Господь Бог вирішує остаточно, хто спасається. Але ми знаємо, що Господь не карає нікого без особистої вини. Якщо ж людина виросла в такому середовищі, де про Господа Бога ще й не чули – от у недавньому минулому в комуністичному житті діти виростали без згадки про Господа Бога. Те, що Господь Бог комусь не дав дару віри, не означає, що ця людина обов’язково призначена на якусь вічну кару. Якщо та людина, слухаючи свого сумління, застановляючись, старається робити добро, Господь Бог напевне тої людини не карає. Бо за що карати? Людина, яка може називати себе християнином, але легковажить Божим законом, є у багато гіршій ситуації, ніж той, хто, не знаючи про Бога, щиро старається поводитися добре. Тут нема що філософувати – треба усвідомити, що і сотворіння, і спасіння людини є цілком у руках Бога.
Насправді ми не знаємо, чому Господь Бог допускає те, що ми називаємо злом. Чому ми хворіємо, чому війни і так далі… Те, що діється у світі, переходить наше розуміння. Бог має свої плани.
Чому у світі стільки зла
Що є зло? Це відсутність добра. Нема зла як такого. То, що ми називаємо злом, – це відсутність добра. Ми повинні усвідомити, що це є таїнство, містерія. У Завіті є книга Йова. Йов був надзвичайно побожна людина, яка втішалася і розумом, і достатком, і доброю родиною. Диявол каже до Бога: “Тому Йову так добре йде, тому він є такою доброю людиною”. Господь запропонував дияволу випробувати Йова. Сатана тоді надсилає на Йова різні нещастя: він тратить здоров’я, розкладають маєток, умирають діти. Він себе питає тоді: “Я нічого злого не зробив. Чому мені таке сталося зі мною?” Насправді ми не знаємо, чому Господь Бог допускає те, що ми називаємо злом. Чому ми хворіємо, чому війни і так далі… Те, що діється у світі, переходить наше розуміння. Бог має свої плани – і коли він допускає щось, що ми називаємо лихом, то не задля того, щоби нам робити прикрість, а щоби це послужило на добро. Намацальний такий приклад: літак має відлітати, а хтось не встиг і розпачає з того приводу. Але літак злетів – і впав та й розбився. І цей один, що не встиг, лишається живий. Не все те, що здається, лихом обертається.
Стільки халтури написано і надруковано за століття – не знаю, якого великого смітника на то треба.
От святий Ігнатій. Був собі іспанський кавалер. Захворів, поранили його на війні. Лежачи, хворий почав застановлятися – і навернувся, і став великим святим. Ми не розуміємо, чому в кожному випадку Господь допускає те, що нам здається лихом. Можемо бути певні одного: небесний Отець як добрий батько робить усе на користь дітей. Тато не робить нічого, щоби нас мучити. Він робить, щоби нас остерегти.
Про повідомлення в мас-медіа щодо конкретної дати кінця світу
Ну то чекаємо, коли воно буде.
Які книжки треба читати
Я би сказав, що читати всі добрі книги. Які є добрі? Є така вказівка, яка дає нам певний дороговказ. Є книги, написані ще перед народженням Христа, – грецька, римська, єгипетська література. Що стається з книгами? Пишуть багато книг, але залишається звичайно в історії тільки те, що є добре. Те, що люди читають впродовж століть, бо мають з того певну радість. Стільки халтури написано і надруковано за століття – не знаю, якого великого смітника на то треба. Але це все пропало і ніхто не згадує. А те, що добре, – залишилося. Воно описує те, що людину справді цікавить і турбує.
Та найважніша книга – це Святе Письмо. Читайте один раз, читайте вдруге. Застановляйтеся, питайте роз’яснень. Візьміть у руки – і здивуєтеся, що то означає Боже слово. Бо то Боже слово – не тільки книга, яку ми читаємо. Це й слово, яке діє, впливає на нас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
