Аналітика

Як убити частину жінки

22 Грудня 2012, 09:31 1672

Коли саме я став «людською особою»? Інакше кажучи: в які періоди життя мене можна було вбити як «не-людину»?

Я був зачатий десь у листопаді 1977 року. В липні 1978-го народився, в серпні вже мав свідоцтво про народження, 1996 року отримав паспорт. Питання: коли саме я став людською особою? Інакше кажучи: в які періоди мого життя мене можна було зі спокійним сумлінням убити як не-людину?

1. Хто має право «зватися людьми»?

У статті «К проблеме аборта: философский взгляд» автор вдало визначила центральний пункт незгоди між прихильниками і супротивниками заборони абортів: коли починається людське життя? Погляд, що воно починається від зачаття, автор зарахувала до числа «релігійних», а право на аборт обґрунтувала тим, що «ні в учених відповідного профілю, ні у філософів немає згідних міркувань [щодо моменту початку життя людини]». Сама автор пропонує два критерії «буття людиною»: розумність і тілесна цілісність. Пригляньмося до цих критеріїв.

Що мається на увазі під розумністю? Актуальна розумність (стан інтелектуальної активності) чи потенційна розумність (здатність виконувати розумні дії)? І за будь-якої інтерпретації: яким чином установити, що якийсь Х упродовж певного відрізку часу – «нерозумний» (а отже, його можна вбити), а в інший час – розумний (а отже, його вбивати не можна)? Трохи далі у статті автор констатує, що «розумність нерозривно пов’язана з тілесною цілісністю». Це ніяк не з’ясовує поняття розумності, зате породжує подальші питання: що таке «тілесна цілісність»? Чому вона така ключова у визначенні «розумності»? І чому, власне кажучи, ця концепція розумності-цільності покладена в основу визначення критерію буття або не-буття людиною.

Щодо «розумності» і «тілесної цілісності» – так, серед учених і філософів немає згоди, чим це є. Таким чином, з’ясувавши, що заборона вбивати ненароджених дітей є суто релігійною позицією, варто б розібратися, чи заборона вбивати, наприклад, неповнолітніх або інвалідів будь-якого віку, або психічно хворих – чи вони не суперечать секулярній вірі?

2. Віра в існування людини

Давайте розглянемо різні імперативи, скеровані на збереження людського життя:

(1) Не вбивай євреїв [бо євреї – люди]. (2) Не вбивай куркулів і буржуїв [бо куркулі і буржуї – люди]. (3) Не вбивай кріпосних селян [бо кріпосні селяни – люди]. (4) Не вбивай негрів [бо негри – люди]. (5) Не вбивай білорусів [бо білоруси – люди]. (6) Не вбивай іммігрантів [бо іммігранти – люди]. (7) Не вбивай прихильників абортів [бо прихильники абортів – люди].

Додамо ще кілька, інакшого типу: (8) Не вбивай сиріт, удів і бездомних [бо вони – люди]; (9) Не вбивай старих [бо вони – люди]; (10) Не вбивай інвалідів і психічно хворих [бо вони – люди]; (11) Не вбивай новонароджених дітей [бо вони – люди].

У секулярному світі на сьогодні, здається, панує досить стійкий консенсус стосовно обов’язковості імперативів 1–11. Щоправда, стосовно п.11 уже справа не така ясна. Недавно в авторитетному часописі «The Journal of Medical Ethics» було опубліковано статтю з доказами, що новонароджене дитя не можна вважати людською особою в повному сенсі, а отже, батьки повинні мати право вирішувати, вбити це дитя чи залишити його жити.

(12) Не вбивай людських зародків [бо людські зародки – люди].

У чому проблема з імперативом 12?

Секуляристи хором заявляють: проблема в тому, що обґрунтувальна теза [вони – люди] має релігійний характер, що це об’єкт віри, а віра, мовляв, повинна мати приватний характер. Мене як філософа тут цікавить методологічне питання: звідкіля ми знаємо, що імперативи 1–11 ґрунтуються на знанні, а 12 – на вірі? І ще: чи розподіл віра–знання або релігійне–наукове узагалі придатний для класифікації констатацій на кшталт «Х. є людиною»?

Отож усі перелічені тут імперативи, від 1 до 12, ґрунтуються ні на чому іншому, як на етичній вірі. У біологічному сенсі всі перелічені категорії живих істот (євреї, білоруси, буржуї, бомжі, сироти, людські ембріони) належать до роду homo sapiens, а ось чи за всіма ними ми визнаємо право на життя – це вже питання етичної віри, моральної зрілості, відваги, благородства, т.зв. позанаукових цінностей. Дехто відмовлявся (чи й відмовляється) визнати людьми класових ворогів, інші – євреїв, ще інші – новородків.

І справа не в тому, володіють вони чи не володіють відповідним знанням. Проблема в тому, що вони не вірять в існування людини: чи то у негрі, чи то у кріпакові, чи ще в комусь. Невіра в існування людини у лоні матері – точнісінько того самого штибу.

Проблема в тому, що вони не вірять в існування людини: чи то у негрі, чи то у кріпакові, чи ще в комусь. Невіра в існування людини у лоні матері – точнісінько того самого штибу.

3. Презумпція невинуватості і презумпція людяності

Я не буду оригінальним, коли зазначу, що ярлик «релігійний» у багатьох секулярних середовищах виконує ту ж само функцію, що ярлик «буржуазний» у радянському – до речі, наскрізь секулярному – дискурсі.

Коли бракне аргументів або інтелектуальних сил для дискусії, то нерідко дуже зручно стає охарактеризувати щось як «релігійне» (а ще краще – «релігійно-консервативне»), щоби поставити крапку та ухилитись від подальших обговорень.

Такий підхід відзначається у ході дискусії на тему абортів. «Наділення людських ембріонів людською гідністю – суто релігійна позиція». Сказавши це, дехто почувається вільним від подальшого мислення та спроб критично осмислити сказане ними самими. А таке осмислення тут вельми потрібне. Бо коли хтось відмовляється визнати виникнення зиготи як критерій початку людського життя, то зобов’язаний представити і обґрунтувати альтернативний критерій. І оскільки ціна можливої помилки надзвичайно велика, – життя людини! – то цей критерій має виконувати строгі умови: а)має бути докладний і однозначний не в меншому ступені, аніж критерій виникнення зиготи; б)повинен містити виразну відповідь на питання, з яких причин істота І. до моменту М вважається не-людиною, а від моменту М – людиною; в)відповідь на питання, викладене у пункті б, має бути обґрунтована на 100%.

Противники охорони життя-від-зачаття мають серйозні проблеми вже на «етапі а». «Розумність, тілесна цілісність» – такі розпливчасті, піддатливі на десятки різних інтерпретацій критерії тут повністю неприйнятні.

Й тут секулярні ідеологи пускають у хід свій улюблений «аргумент»: оскільки існують різні погляди на початок життя людини, то аборти допустимі. Чому цей «аргумент» улюблений – здогадатися неважко: він скидається на вираження ліберальної віри. Тільки ось дивна суперечність: цей тип «лібералізму» вельми полюбляють різні диктатори, коли заявляють іншим: існують різні погляди на те, що таке демократія, тож не втручайтеся у наші внутрішні справи, ми маємо право втілювати власне розуміння демократії.

При обмірковуванні дилеми людина–не-людина щодо людського ембріону мають діяти не менш строгі принципи, аніж при обмірковуванні дилеми винний–невинуватий у контексті юриспруденції. Як відомо, тут діє принцип презумпції невинуватості. Здається, ми всі згідні, що тягар доведення лежить на тому, хто виступає з тезою про винуватість цієї особи (і постулює відібрання у неї свободи). Уявімо прокурора, який пропонує ув’язнити особу А. на 10-річний строк, і обґрунтовує це таким чином: серед експертів та слідчих немає одностайної думки про те, чи А. невинуватий, а отже, ми маємо право посадити А. у в’язницю.

У становищі розбіжності думок щодо того, чи людський ембріон є людиною, презумпція «буття людиною» має безумовну моральну (а повинна мати і юридичну) перевагу, а не навпаки. Коли аналогічна презумпція діє у контексті позбавлення/непозбавлення свободи стосовно дорослої людини, то вона тим більше повинна діяти у контексті позбавити життя/залишити при житті, стосовно безпомічної і невинуватої людської істоти. Особисто я не бачу сумнівів, що людський ембріон – це людина, але навіть якщо і прийняти, що немає певності щодо того, чи ембріон є людиною, то й так більш раціональною є поведінка захисників життя-від-зачаття. Тоді як ірраціональними – причому небезпечно ірраціональними – є ті, хто застосовує такі розумування: ніхто не довів, що Х. – людина, отже, Х. можна вбити. Тягар доказів лежить по стороні прихильників убивства, а не по стороні прихильників збереження життя. Сумніви (якщо вони взагалі чимось виправдані) щодо того, чи ембріон є людиною, – не підстава для виправдання його вбивства.

Мінімального сумніву щодо того, чи справді людський ембріон не є людиною, достатньо, щоб заборонити їх знищувати!

Щоб дозволити убивати, необхідна 100% впевненість, що це – не людина.

У становищі розбіжності думок щодо того, чи людський ембріон є людиною, презумпція «буття людиною» має безумовну моральну (а повинна мати і юридичну) перевагу, а не навпаки.

4. Аборт як метод визволення жінки

(13а) Людський ембріон – це частка жіночого тіла. Ця констатація стала підставою для висновку: (13б) жінка має право вбити людський ембріон.

Ну так, у лексиконі розпливчастих понять (окрім розумності й тілесної цілісності) бракувало ще одного розпливчастого поняття – частки. Щоби розкрити його проблемність, пропоную придивитися, як воно функціонує у різних контекстах: 14а) Палець – частка мого тіла… 15а) Людина – частка суспільства… 16а) Жінка – частка сім’ї…

Тепер, якщо ми визнаємо універсальну важливість аргументу, що відповідає схемі «Y є часткою Х, отже, Х має право знищити Y», – то так само правосильними мають бути подальші висновки: 14б) я маю право знищити свій палець; 15б) суспільство має право знищити людину; 16б) сім’я має право вбити жінку.

Навіть якщо ми погоджуємося з тезою 13а (щоправда, вона потребує подальших пояснень), то це не означає, що ми можемо погодитися і з 13б. Не кожну «частку» можна знищити, деякі частки є чимось більшим, аніж просто частки. Неправда, що в будь-якому випадку Тіло може знищувати і викидати свої «частки»; є ситуації, коли Тіло зобов’язане оберігати свої «частки» як щось цінне саме по собі.

Є, однак, щось інформативне і водночас драматичне у цьому формулюванні: жінка має право вбити частку себе самої.

Бо і справді: аборт – це не що інше як знищення частки жінки, причому вельми істотної і фундаментальної: знищення її материнського виміру. Аборт – це ґвалт над материнським інстинктом; ґвалт, який у вимірі фізичних, психічних і моральних наслідків не менш руйнівний і принизливий, аніж сексуальне насильство. І якщо першою жертвою аборту є маленьке, безпомічне дитятко, то жертвою номер два завжди є жінка, у лоні якої скоюється цей злочин.

Я не вірю, що «право на аборт» робить жінку щасливішою, радіснішою і вільнішою. Так само сумніваюся, що «абортоспроможні» жінки більш емансиповані й автономні у стосунках із чоловіками. Право на аборт фаворизує насамперед певний тип чоловіків, а саме – тих, хто зацікавлений мати у своєму розпорядженні певний набір жіночих тіл, які можна вільно використовувати без думок про наслідки.

Право на аборт у свідомості згаданої категорії чоловіків означає просто мінімізацію відповідальності за випадкові сексуальні пригоди з жінками. Завагітніла? От там, дурниці, можеш зробити аборт. Ризик для фізичного здоров’я, постабортний синдром, ризик безпліддя, моральна травма – усе це не стосується чоловіків; розплата за аборт лягає зазвичай на плечі самої жінки.

Я погоджуюся з тим, що в минулі століття права жінок були багато де і багато в чому порушувані, так само як згоден, що порушувалися права пролетаріату в ХІХ ст. Але я не погоджуюся з тим, що «право на аборт» має для жінок визвольний характер – приблизно з тих само причин, з яких я не вважаю, що «диктатура пролетаріату» означала визволення пролетарів.

У різні епохи та в різних релігійно-культурних контекстах були і є жінки, які поводилися і поводяться справді автономно щодо чоловіків, не дозволяють використовувати себе, високо цінують свою жіночу і людську честь. І сьогодні серед активістів pro-life – величезна кількість таких жінок. Вони розуміють, що, борючись проти вбивства зачатих дітей, водночас борються за власну гідність. Борються за те, щоби жіноче тіло було об’єктом поваги і любові, а не інструментом задоволення чоловічих примх. Ось такі жінки справді сильні, здатні в разі потреби поставити чоловіка на місце й ефективно заявити про свої жіночі та людські права.

Я погоджуюся з тим, що в минулі століття права жінок були багато де і багато в чому порушувані, так само як згоден, що порушувалися права пролетаріату в ХІХ ст. Але я не погоджуюся з тим, що «право на аборт» має для жінок визвольний характер – приблизно з тих само причин, з яких я не вважаю, що «диктатура пролетаріату» означала визволення пролетарів.

 

* * *

Так сталося, що – за статистикою – переважна кількість захисників життя зачатих дітей походить із християнської спільності. Це один із тих моментів, завдяки яким справді хочеться пишатися приналежністю до християнства. Діяльність рухів pro-life тим більше заслуговує на повагу й солідарність, коли зважимо, що вона зазвичай означає нонконформістську позицію, необхідність протиставитися пресингу середовища і панівної ідеології, вимагає відваги і моральної рішучості.

Тим не менш, потрібно пам’ятати, що кола християн і кола захисників життя не тотожні. Є християни (також і католики), які виправдовують або підтримують практику абортів; з іншого боку, існують агностики й атеїсти, які виступають за захист людського життя від самого зачаття. Відсоток цих останніх дуже нечисленний, але вони є. Немало противників абортів також і серед представників нехристиянських релігій, особливо в юдаїзмі та ісламі.

Усіх захисників життя об’єднує віра у цінність життя кожної людини, об’єднує глибокий моральний біль, тривога за майбуття гуманістичних традицій і несприйняття селективного гуманізму, який захищає права людини у вибірковий спосіб.

Петро Рудковський ОР, Наша Ніва

 

Богослов, філософ. Народився 1978 р. у містечку Канвелішки на Гродненщині. 2000 року вступив в Орден Проповідників. Захистив магістерську дисертацію з богослов’я у домініканському колегіумі в Кракові, і з філософії – у Ягеллонському університеті. Займається соціальною етикою і методологією наук, докторант Інституту філософії Варшавського університету.
 

 

 

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

pro life

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: