Мій давній друг, отець Ришард Столярчик (який, до речі, розпочинав свій священицький шлях в Україні зі Львова), нині настоятель монастиря кармелітів босих поблизу села Черна, що в Західній Галіції (Польща). Відгукнувшись на його запрошення, я на тиждень замешкав у старовинній обителі XVII сторіччя.
Хоча поблизу древніх монастирів мені доводилося бувати не раз, та здебільшого вони цікавили мене як пам’ятки історії та архітектури. Їхнє сьогодення і внутрішнє життя залишалися непізнаними та ще й "відгородженими" усілякими стереотипами атеїстичного, часом відверто антиклерикального суспільства, на кшталт: римо-католицькі монастирі купаються в розкоші, аскеза ніколи не була притаманна західному християнству. Отож хочу зруйнувати ці штампи і привідкрити монастирську браму для читачів.
Зведений серед букових лісів Краківської височини ренесансовий монастир – справжній острівець спокою. Тут не працюють мобільні телефони, ніхто не дивиться ТВ, не слухає радіо, не обговорює політику. Навколо лише спів птахів, передзвін дзвонів, дзюркіт річечки Ільяшівки, названої так на честь пророка Ілії, який жив на горі Кармель в Ізраїлі і якого кармеліти вважають своїм духовним отцем.
Власне коло гори Кармель на Святій Землі у ХІІ столітті й формується орден пустельників-кармелітів. Пізніше він поширюється Європою і 1630 р. при допомозі дружини краківського воєводи Агнєшки Тенчинської кармеліти приходять у глухе село Черна. Тут зводиться храм, монастир та 11 скитів, у яких оселилися подвижники-пустельники.
Центром обителі є санктуарій – храм з особливо цінною іконою Пресвятої Богородиці, створеної у першій половині XVII ст. Довкола розбито сади, кальварійний шлях із кам’яними, витесаними самими монахами, дванадцятьма скульптурними композиціями – стояннями Дороги Христової. І зусібіч ліс. Якщо зайти в гущавину й непомітно зачаїтися, то за кільканадцять хвилин відкриєш собі життя лісу: можна буде побачити і зайців, і оленів і їжаків, а можливо, навіть пощастить зустрітися з лисицею.
Кармелітська обитель ніколи не припиняла діяти – і за часів антиклерикальної Австрії, і за комуністичного режиму. Це одна з причин наявності багатої бібліотеки, де зібрано 3270 стародруків та 25 тис. книжок, виданих після 1801 року, – такому зібранню й кожен університет позаздрить.
Як розповідає отець Ришард, у другій половині ХХ століття, чималу частину монахів становили львів’яни – кармеліти з монастиря на Персенківці (будівля збереглася і знаходиться на промисловій території біля вул.Стрийської), яким довелося піти зі Львова через встановлення атеїстичного режиму. Шкода, але останній з них помер 2010 року.
Зараз у монастирі налічується близько 20 монахів. Вони живуть у скромних келіях, у яких, однак, є все необхідне: ліжко, стіл, стілець, шафа на одяг, поличка на книжки. Над дверима всередині келії висить розп’яття, а з боку коридору – написи мудрих християнських висловлювань. "Не зносить Бог вигляду душ, що прагнуть величності мирської", – було написано над моєю келією. Окрім сентенцій, довгі коридори прикрашені також старовинними картинами з біблійними сюжетами, образами святих. В одному з коридорів – галерея настоятелів: портрети й коротка інформація. Помічаю, що більшість із них керували монастирем по три роки. " Це вибірний термін, каденція. Потім настоятель може бути призначений ще раз, але після двох термінів мусить звільнити свій пост для іншого – як і в державі", – пояснює пріор.
Усі монахи постійно носять однакові темно-коричневі ряси з каптурами, фасон яких не змінювався вже 400 років. "Раніше в періоди посту монахи не знімали каптурів навіть під час їжі. Зараз такі формальні традиції відходять, щоби присвятити більше речам сутнісним", – розповідає настоятель. До такого сутнісного належить, зокрема, принцип мовчазності. Silentium– з лат. мовчання – написано над воротами монастиря. Балакучий не уникне гріха; зрештою, шкода багатослів’я відома далеко поза монастирями й оспівана від народного "мовчання – золото" до юридичного " все, що скажете, може бути використане проти вас".
І монахи справді небагатослівні. Між собою вітаються християнським "Слава Богу", "Нехай славиться ім’я Ісуса Христа" – "На віки віків", або ж просто кивком голови. Звертаються один до одного "брате", до вищих по ієрархії – "отче". Далі може додаватися виконувана функція чи пост. Наприклад "отець пріор" (настоятель), "отець скарбник", "брат ключник", "брат садовник" тощо. На ім’я звертаються лише до близьких друзів, наприклад, до колишніх однокурсників по семінарії.
Живуть монахи за чітким розпорядом: рано лягають і рано встають. Семигодинного спочинку усім має вистачати. Всю ніч один або кілька монахів моляться в каплиці, а о 5:15 б’ють побудку й відправляються будити братів, стукаючи до кожного в келію зі словами: "На молитву, брати, вставайте Бога славити!". Недільного дня поспати можна на півгодини довше.
Прочитавши ранішні молитви, монахи відправляються до трапезної для спільної агапи. У Польщі, та й у цілому ЄС, майже не споживають хліба, хіба що з канапками. А от у монастирі хліб – основний продукт. Для багатьох окраєць із маслом та кавою – ось і сніданок. Обід (о 12:30) уже значно ситніший та складається з трьох страв: першої, другої та десерту. Останній не подають під час посту. При мені двічі подавали рибу і лише раз, у неділю, – м’ясо. Взагалі ж до 1969 року м’яса кармеліти взагалі не їли, навіть по святах. Пізніше порахували, що цей продукт уже став дешевший від риби, й дозволили споживати чотири дні на тиждень, однак і так м’ясом ніхто не об’їдається. Частіше їдять каші, рис з овочевою підливою, тушковану капусту. На десерт може бути яблучний пиріг, кисіль, пудинг або ж хліб із варенням. Щось подібне їдять і на вечерю о 18:30. Під час трапези хтось із монахів читає іншим якесь духовне читання. Їсти в келіях і взагалі поза трапезною – суворо заборонено.
Звісно, першочергову роль в житті монахів відіграють молитви й медитації – близько 5-7 годин на день. Монахи моляться і поодинці, і разом, і з паломниками. Щоденно в санктуарії відбувається кілька богослужінь, і якщо у звичайні дні храм напівпорожній, то на неділі в літній період із поближніх сіл та містечок з’їжджається стільки вірних, що доводиться служити сім Мес.
Не однією молитвою живуть монахи. " Хто не працює, той не їсть ", – сказав ще апостол Павло. Всі брати мають свої завдання: одні займаються вірними – сповідують, проводять реколекції, приймають записки для молитов, інші займаються з послушниками, слідкують за чистотою, за садом тощо. " Роботи дуже багато, а людей бракує. Раніше, коли монастир не приймав паломників, вдавалося доглядати городи, тримати курей і корови. Воно б і зараз не завадило, однак неможливо все встигнути", – роз’яснює становище отець Ришард. А роботи монахам ставатиме дедалі більше: зараз кармеліти зводять Будинок паломника, в якому є відчутна потреба у вірних. За словами настоятеля, за останні десятиліття монастир переорієнтувався з внутрішнього життя братії на роботу з вірними. Монахи виїжджають за його межі, опікуються школами, будинками пристарілих, тюрмами. Звісно існують і монастирі іншого типу, з відмінними уставами, де нічого не змінювалося століттями. Особливо строгі правила у ордена камедулів: монахи там живуть у маленьких будиночках, самі вирощують собі їжу, майже не підтримують контактів із зовнішнім світом.
Окрім роботи, у кармелітів є й час для відпочинку. Вони можуть займатися фізичними вправами в гімнастичному залі, пограти в настільний теніс, поспілкуватися між собою в рекреаційній кімнаті. Часом, за хорошої погоди, монахи ходять на прогулянки до лісу.
14 днів на рік – "монаша відпустка" для відвідин близьких. За потреби (у разі важливих подій у родині чи складення семінарських іспитів) настоятель може надати додатковий "відгул".
О 20:00 усі монахи співами прославляють Богородицю перед іконою, яка на ніч замикається броньованою завісою. Після цього брат-ключник зачиняє брами, і братія розходиться по келіях, щоб о 22:00 згасити світло. Після цього в темряві ширятимуть кажани, що живуть у старих підвалах, і світитиметься лише два вікна: у капличці, де хтось із братів молитиметься цілу ніч, і в мене, не привченого до правильного розпорядку.
Віто Надашкевич, ХайВей
фінансово.
Щиро дякуємо!
