Протести французів проти законопроекту «Шлюб для всіх», які розпочалися в листопаді минулого року і стають щоразу масовішими, показали, що уряд країни обманувся у своїх очікуваннях легко легалізувати гомосексуальні союзи. Про те, чи мають громадяни, обурені втратою останніх традиційних устоїв, шанс бути почутими, розповідає священик Антоній Одайський, клірик храму Архангела Михаїла в Каннах.
– Так скільки ж усе-таки було протестувальників? Називаються числа від 360 тисяч до мільйона осіб…
– У маніфестації 13 січня на вулиці Парижа вийшло мільйон триста тисяч. Це наймасовіше вираження громадського протесту у Франції за останні 30 років. Офіційна оцінка кількості учасників у 360 тисяч не може відповідати дійсності з багатьох причин. Наприклад, на 24 з половиною гектарах Марсового поля під Ейфелевою вежею може спокійно розташуватися 700 тис. осіб, і на фотографіях видно, що й саме поле, і прилеглі алеї повністю заповнені маніфестантами, частина яких ще й була змушена повернутися на початкові місця зібрань у трьох районах Парижа. Та й журналісти з Canal+ і BFMTV, які робили репортажі з Марсового поля о 16-й, озвучили цифру в мільйон маніфестантів, а це було за кілька годин після початку маніфестації, коли регіони ще були тільки на підході готелю у Каннах. До столиці прямували сім поїздів TGV, близько тисячі автобусів, величезна кількість авто. Офіційні дані обраховувалися на мосту Альма, яким організатори та жандармерія закликали пройти; але, певно, поліція і жандармерія по закінченні робочого дня звідти пішли, а люди все йшли і йшли.
Самі маніфестанти – не обов’язково релігійні люди, а просто добропорядні сімейні громадяни, чиїм найбільшим правопорушенням за все життя було задовге паркування… Увечері на площі відбувся концерт і пізні гуляння, було чимало молоді та дітей, які голосно скандували про необхідність мати маму й тата. Люди вийшли показати, наскільки щасливими є звичайні нормальні сім’ї, і як протиприродно втручатися в їхнє нормальне життя. Не було жодної агресії. Бійці CRS були приємно здивовані спокоєм та дружнім ставленням такої велетенської маси люду. На маніфестації було зафіксовано дві «поліцейські» події: перша – загублено айфон, друга – що його знайшли і повернули власникові.
Звичайно, активну участь у мітингах узяли римо-католики, вимагаючи широкого всенаціонального обговорення законопроекту, який уряд, очевидно, хотів провести легко й непомітно. У мас-медіах вони зазнавали найшаленіших атак. Своє ставлення виразили і православні Франції. Румунський митрополит Йосиф за дорученням Асамблеї православних єпископів Франції виступив із роз’ясненням позиції у Національній асамблеї. Він також благословив свою паству брати участь у мітингах проти законопроекту. Так само зробив архиєпископ Женевський і Західноєвропейський Михаїл.
Окрім релігійних людей, на демонстрацію прийшли найрізноманітніші політичні сили та видні політики. Наприклад, представники влади з регіонів, які брали участь в акції, заявляли, що відмовлятимуться реєструвати одностатеві «шлюби».
– Які саме пункти законопроекту переповнили чашу терпіння? Адже, загалом беручи, французьке суспільство завжди терпимо ставилося до содомітів.
– Так, виступати проти гомосексуалізму серед корінних французів не прийнято. Але у цьому й біда. Згідно з християнським постулатом, сформульованим, наприклад, у св.Павла (Рим 1,27), гомосексуалізм несумісний з правильним устроєм людини та її вічним життям. Але для секулярних людей це не авторитетне. Проте і статистика підтверджує, що фізично гомосексуалізм небезпечний тут, у земному житті, а проти фактів не підеш.
Однак тут, у Франції, соціалісти, які прийшли до влади, не тільки активно взялися легалізувати одностатеві «шлюби», як обіцяли перед виборами, а й внесли в законопроект радикальну поправку. Визначення шлюбу як «союзу осіб протилежної або однакової статі» дає змогу одностатевим парам усиновлювати дітей, а також включати знання про такі союзи у шкільні підручники, сімейні консультації, бази даних тощо. Тобто тепер у сімейному кодексі Франції гомосексуалізм може набути повноправного законного статуус. Діти ж сприймаються як предмет для задоволення «батьківських» побажань содомітських пар, без урахування природної необхідності для дітей мати маму і тата, а не «батька номер один» і «батька номер два». До того ж усиновлювані діти потребують можливості того, що їхні нові батьки зможуть бути саме мамою і татом, а це неможливо для гомосексуальних пар.
Щось подібне було в історії з просуванням абортів, коли спершу їх легалізували тільки для виняткових випадків, потім поступово розширювали список припустимих для абортів медичних причин, аж доки аборти не стали робити просто через можливі соціальні ускладнення та незручності.
– Звідки ж такий масштаб протесту в пост-християнському суспільстві, яке всіляко захищає толерантність і рівноправність?
– Можна згадати перший розділ пророка Ісаї: «По чому іще бити вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло» (1,5). Щось важке могло би струснути цю безжурну країну, «douce France». Непоступливість і глухота властей у просуванні такого мерзотного закону серйозно зачепили віру християн у Франції та честь французів, що небезпечно. Так, уряд звернув увагу на протести – мільйон осіб у центрі Парижа складно не помітити! Але він одразу ж поспішив оголосити, що відмовлятися від своєї законодавчої ініціативи з содомії не має наміру. Якщо влада буде вперто стояти у своїй глухоті, то, як пише у відкритому листі один із діячів наймасовішої католицької співдружності «Емануїл», «буде необхідно влаштувати наступну маніфестацію, більш чисельну. Ми підемо і на ще більш жорстку конфронтацію. Уряд не зможе нас перемогти». Судячи з проведеної маніфестації, це не просто слова. А поки що на 25 січня католики призначили день посту і молитви за підтримки чотирьох єпископів і переважної кількості монастирів.
– Багатотисячні протести – це ознаки якогось духовного пробудження чи все-таки чиста політика?
– Згідно з соціологічними опитуваннями, якщо раніше одностатеві шлюби підтримувало дві третини французів, то тепер приблизно 50 на 50. При цьому, враховуючи, знову ж таки, деяку байдужість суспільства до питань моральності, цілком можливо, що дані спеціально підтасовують, просуваючи інтереси гомосексуального лоббі, яке, як бачимо, сильне у парламенті.
Урядові буде складно виконати всі передвиборні обіцянки на тлі кризи. А узаконення одностатевих шлюбів і всиновлення дітей у таких союзах сильно відволікають громадян від насущних економічних проблем.
Говорити про спільні спонуки маніфестантів складно, бо там були як віруючі, так і виключно світські люди, але мета була одна: захистити природні людські цінності від неприродних.
Сумніваюся, чи можна інтерпретувати те, що відбувається, як духовне відродження. Християни вельми стурбовані тим, чи їх почують. Так, Франція колись сповідувала християнство, називалася «найстаршою донькою Католицької Церкви». Наприклад, тут, у Провансі, в першому тисячолітті відомі 53 святих, серед яких – такі добре знані, як Йоан Касіан та Вікентій Лерінський. Але нинішні метаморфози християнської віри та релігійної свідомості людей привели нас до того, що ми зараз спостерігаємо.
Згідно з даними співдружності «Емануїл», середній вік священика у Франції становить 75 років. Семінарії навіть у таких традиційно католицьких місцевостях, як Бретань і Версаль, зачиняються через відсутність абітурієнтів. Найчастіше люди зрілого віку, від того що їх «перегодували» релігією в дитинстві, або зовсім втрачають віру, або перебувають у духовному пошуку. Якщо ви почнете розмовляти з кимось про віру в особистому ключі, імовірною реакцією буде острах. Про Христа ми можемо лише коректно згадувати у розмові «поміж іншим», так, якби говорили про погоду. Але «душа людини за природою – християнка»…
Антон Леонтьєв, Православие.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
