Його звати Луїс Антоніо Тагле. Донедавна я й гадки не мала про його існування. Тепер я за нього молюся.
Власне, від моменту зречення Бенедикта XVI я не можу перестати думати, що замало ми, миряни, молимося за священиків. Що бракує їм на щодень нашої підтримки. Що якби вони її мали, було би їм простіше, припускались би вони, може, менше помилок. Почувались би по-людськи менше самотніми.
І, мабуть, чимало людей подумали подібне. Й відчули подібне: велику відповідальність і за Церкву, й за духовенство; відчули також… легке почуття провини. Бо коли я востаннє молився/молилася за свого настоятеля чи вікарія?
Із цього почуття спільноти й співвідчування постають в інтернеті (хоча й не тільки) «низові» молитовні ініціативи. Їх створюють молоді миряни з усіх країн світу. Вони моляться за Бенедикта XVI та за його наступника.
Дуже мене втішила ініціатива «усиновлення» одного з кардиналів. Я пояснюю тим, хто ще не знає: заходиш на інтернет-сторінку, створену церковним рухом «Молодь-2000». Вписуєш туди своє ім’я, електронну адресу. Далі кілька кліків мишкою – жереб на кардинала…
Отриманий у жеребкуванні та «всиновлений» мною кардинал – це Луїс Антоніо Тагле. Я й не знала, що такий на світі є. Тепер ось читаю, що він походить із Філіппін, є архиєпископом Маніли. А кардиналом став допіру лише кілька місяців тому… На фотографії бачу ще молодого, ще усміхненого священика. Я «полюбила» його навіть на суспільному порталі. І напевно в майбутньому слідкуватиму за його починаннями, сказаними словами.
Ні, я не молитимуся, аби «мій» філіппінський кардинал став Папою. Я проситиму про Світло для нього, про допомогу, про мир. Про добрий вибір, коли йому треба буде – вперше в житі – брати участь у конклаві.
Подібно і мої приятелі. Вони «повсиновлювали» кардиналів, кожен «свого», і розпочинають штурм до неба. Моляться за єпископа Барселони, кардиналів із Латинської Америки, за рідного полякам кардинала Нича та за багатьох інших.
Парадоксальним чином ситуація після відставки Бенедикта XVI, тобто теоретичне ослаблення Церкви, показує її велич і міць. Не політичну, не матеріальну. Духовну. Другий парадокс: єдність Церкви прекрасно видно завдяки… засобам масової інформації! То інтернет зробив нас близькими одне одному. І подивись, як нас багато. Протягом одного дня близько 20 тис. осіб постановило молитися за одного з отців Церкви. Ми – непогана сила.
Так. Безпосередньо перед черговим конклавом – видно щоразу виразніше: Церква це міць духа. Попри крикливі істеричні вибрики окремо взятих персон. Попри ситуації, що спокушують, допущені деякими ієрархами (а скількома ж то мирянами…). Церква – це спільність і єдність. Миряни, молячись за кардиналів, де факто обирають нового Папу. Кардинали – служить мирянам. А всі разом – завдяки Бенедиктові XVI, чекаємо на нового доброго Папу.
PS. Ну добре, я погоджуюся, що слово «всиновлення» трохи таке… «на виріст». Не можна бо «всиновити» батька. Але за батька можна молитися. Ба навіть потрібно. Отож, до діла. Новий Папа сам не обереться.
Агата Пусціковська, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
