Прості й зрозумілі вчинки Папи Франциска нагадали нам одного з його попередників у Петровому служінні.
Той Папа також був із простолюду, провадив скромний спосіб життя, вирізнявся надзвичайною простотою у спілкуванні й поведінці. Славився особистою святістю, користувався великою повагою і любов’ю людей.
Цей Папа походив із бідної селянської сім’ї та не з чуток знав про проблеми голодних і замерзлих, тому старався полегшити їхнє життя всіма доступними способами. За те, що своєю щирою посмішкою він умів зігріти навіть найзастигліші серця, його прозвали «Папою, який усміхається», а ще – «усмішкою Бога». Ви вже напевно здогадалися, що йдеться про Альбіно Лучані – Папу Йоана Павла І.
Цей понтифік мав незвичайний талант: він міг просто й зрозуміло говорити про складні речі. Обіймаючи посаду голови однієї з найважливіших дієцезій світу, він поставив на служіння Євангелію своє тонке почуття гумору, безмежну фантазію та письменницькі здібності, завдяки яким зумів достукатися до сердець мільйонів людей.
Ще як кардинал і Патріарх Венеції, Альбіно Лучані отримав від найбільшої у світі католицької газети «Il Messaggero di Sant'Antonio» пропозицію вести щомісячну авторську колонку. Він роздумував: «Коли я проповідую в базиліці св.Марка, мене чують приблизно 400 чи 500 осіб, коли я пишу в «Il Gazzettino», мене читають 50 тисяч, але якщо я напишу в «Il Messaggero di Sant'Antonio» – поговорю з 1,5 млн. чоловік». Чому б і ні? Сказано – зроблено!
За чотири роки співпраці з виданням кардинал Лучано написав близько 40 статей. То були не богословські трактати чи філософські роздуми про проблеми Церкви або дієцезії. Майбутній «усміхнений Папа» для спілкування з читачами обрав вельми оригінальний стиль: він писав «відкриті листи» до різноманітних персонажів – реальних і міфічних.
Серед його адресатів були Марк Твен і Павло Іванович Чічіков, Піноккіо і св.Тереза від Дитятка Ісус, Фігаро і Гіппократ, а також багато інших. Звертаючись до них, майбутній Понтифік ділився своїми спостереженнями, роздумами та ідеями про те, яким має бути цей світ, і порівнював із тим, що бачили й думали його адресати.
Аби краще уявити стиль кардинала Лучано, варто процитувати уривки з написаного ним. Найперший свій «відкритий лист» він адресував англійському письменникові ХІХ ст. Чарльзу Діккенсу. «Любий Діккенсе, я єпископ, який узяв на себе незвичне зобов’язання – писати щомісяця для Вісника св.Антонія листа до якоїсь знаменитої особи. Але ось, я побачив у газеті рекламу одразу п’ятьох Ваших знаменитих «Різдвяних оповідань». Я одразу ж сказав собі: я ж читав їх у дитинстві, й вони мені дуже сподобалися, бо всі вони просякнуті любов’ю до бідних та соціальним перетворенням, усі вони сповнені фантазії та людяності, отож я напишу до нього! Й ось я тут, аби потурбувати Вас».
Через листи до знаменитих персон і персонажів Понтифік доносив до мільйонів віруючих погляд Церкви на різні проблеми. Папа писав до Діккенса: «Вам буде цікаво дізнатися, як змінилося становище з бідністю й несправедливістю, яку Ви засуджували, і чи воно взагалі змінилося? Я Вам зараз розповім». І він «розповів», що минуло більше ста років відтоді, як письменник створив свого ненажерливого Скруджа, заклопотаного тільки грошима і роботою, а й досі існує соціальна несправедливість, бідність, нерівність у доступі до природних ресурсів, війни. «Вустами свого Марлі Ви бажаєте, аби зірка Мудреців осяяла домівки бідняків. Сьогодні дім бідняка – це весь світ, який дуже потребує Бога».
У листі до Вальтера Скотта майбутній Папа звертав увагу на проблему сучасних йому ЗМІ, які часто використовувані для панування над людьми, а не сприяють їхньому розвиткові. Кардинал Лучано висловив захват творчістю Скотта: це «книжки, які завжди проставляють людські цінності й закон, і які можуть читати навіть діти! – писав він. – Слава шотландцю, батькові історичного й чистого роману!» Цікаво, що тут Понтифік у деякому розумінні «передбачив» розвиток засобів комунікації. «Завтра (…) газети прибуватимуть у наші домівки у вигляді проекції на своєрідні телеекрани», – відзначив Альбіно Лучані.
У своїх листах майбутній Папа торкався питань агресивного фемінізму, міграції, секуляризації, проблеми споживацтва та багатьох інших. Свій останній лист, написаний у травні 1974 р., він адресував до Ісуса: «Мене не було того дня, коли Ти навчав: блаженні бідні, блаженні гнані. Якби я був поруч із Тобою, то шепотів би Тобі на вухо: змилосердься, говори про інше, Господи, якщо Ти хочеш мати бодай кількох послідовників. Ти що, не бачиш, як усі прагнуть багатства й комфорту? Своїм солдатам Катон обіцяв африканські смокви, Цезар – скарби Галлії, і ті, краще чи гірше, йшли за ними. А Ти обіцяєш бідність і гоніння. Хто захоче слідувати за Тобою?» Незворушний, Ти продовжуєш, і я чую, як Ти кажеш: «Я – пшеничне зерно, яке має померти, перш ніж принесе плід; потрібно, щоби Я пішов на хрест; звідти Я притягну до себе весь світ!» І ось сталося – вони піднесли Тебе на хрест. Ти скористався цим, щоби розкинути руки і притягнути до себе людей, і хто злічить, скільки їх прийшло до підніжжя хреста, скільки кинулося в Твої обійми?» – запитував кардинал Лучано, і підбивав підсумок: «Я написав, але ще ніколи не був такий незадоволений написаним, як цього разу. Мені здається, що було пропущено щось більше, ніж можна було сказати Тобі, і погано сказане те, що потрібно було сказати набагато краще. Однак є одна втіха: важливо не те, що саме хтось напише про Христа, а те, що багато хто любить Христа і наслідує Його. І, на щастя, попри все, це ще відбувається сьогодні».
1976 року листи кардинала Лучано були опубліковані окремою книжкою під назвою «Вельмишановні» («Illustrissimi»), а вже за кілька років з’явився переклад цього видання багатьма мовами світу. Так цей ієрарх, майбутній Папа, використав свої здібності, щоб розповісти про християнство й допомогти багатьом людям побачити Христа і почути Його послання. Така простота і природність зближує його з Папою Франциском.
За матеріалами: katolik.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
