Доки я тебе годую

Зрештою ця мить завжди настає. Перед вами стоїть втілена криза у вигляді 13-річної доньки або 14-річного сина. Несподівано людина дістає враження, що ці колишні люляні діточки обернулися на монстрів, і на їхніх чолах виписане великими літерами одне слово: РОЗПЛАТА.

Багато вчителів нині не мають кращого досвіду, ніж батьки підлітків: вони сприймають підростаючих учнів як джерело постійного занепокоєння. Все суспільство, здається, розглядає молодь, яка переживає період дозрівання, немов втілення кризи, і під благеньким прикриттям турботи реагує на поведінку молоді заборонами. Навіть сама молодь вважає, що перебуває у кризі. Вона так само загублена разом зі своїми страхами і тугою десь поміж утраченим дитинством і невідомим майбуттям. Молоді люди невпевнені й дезорієнтовані щодо самих себе і власної ролі. Почуваються так, що їх не розуміють, а може, навіть і не хочуть.

Це старий вислів: «Доки я тебе годую, будеш робити те, що я кажу». Він виразно сигналізує, що тепер уже не йдеться про виховання. Уже немає прагнення до будь-якого розуміння ані до підтримки. Йдеться виключно про послух. Про те, щоби домогтися гаданого права на владу в домі. «Доки я тебе годую» означає, що ти живеш у когось і за його рахунок. Гармонійне, сердечне співіснування при цьому не обов’язкові. Навіть гостинність щодо чужого має виглядати інакше. Але ось сидить за нашим столом (поїдаючи нашу їжу) наш син або наша донька. Що вони можуть про це подумати? Яка провокація і виклик містяться у такій позиції батьків! «Робитимеш, що я скажу», – це останні на світі слова, які б хотіла почути молода людина.

Мета кожного доброго виховання – розвинути в дитині здатність замислюватися над собою, і може, також провадити щасливе життя у громаді, в суспільстві.

Для цього в молодій людині мають бути закладені під кінець «часу опіки» відповідні можливості. Добре, коли ця їжа зі спільного столу і тримання ніг – як молодих, як і старших членів родини – під цим спільним столом регулюється певними домашніми правилами, усними або записаними. Але навіть найкращі домашні правила ні до чого не придадуться, якщо в попередні роки поміж батьками й дітьми не було достатньо тепла, порозуміння та сердечності.

Час, коли дитинство закінчується, не завжди легкий для батьків. Декого охоплює меланхолія: «Де ж то поділася моя дитинка?» Інших мучить думка, що вони не впоралися з завданням: «Не вдався мені мій син». На що очікують дорослі, зокрема батьки, від дітей-підлітків наприкінці їхнього дитинства? Чи вони взагалі знають, що на них чекає? Чи готові вони до цього? Перехід потомства на новий етап розвитку захоплює більшість батьків зненацька. Все змінюється з дня на день. Діти, здається, тільки чинять опір та уникають батьків. Раптом – не роблять того, що батьки їм кажуть. Раптом – інакше виглядають, ніж старшим би того хотілося. І, цілком імовірно, в їхніх головах бродять зовсім не ті думки, ніж батьки би того бажали… Вони вислизають у батьків з рук, хоч би як ті прагнули їх для себе  затримати. Інколи не можна позбутися враження, що батьки б хотіли якомога довше не допускати до своєї свідомості думки про неминуче надходження цього часу дозрівання, а разом із ним – перетворення дитини на самостійну, через що у вирішальну мить батьки немовби втрачають шанс іти з дітьми далі крок у крок. «Ти мене не розумієш, мамо!» Навіть більше: підліток має враження, що молодих людей дорослі очікують із меншою радістю, ніж новонароджених. Їм видається, що їх сприймають відсторонено і з недовірою. «Що ж вони доброго тепер натворять? Яким саме чином я як представник старшого покоління можу вберегтися від претензій молоді? Як я можу вбезпечити власні інтереси?»

Однак – як же це все виглядає з іншого боку? Які перспективи бачать довкола себе молоді люди наприкінці дитинства? Чи вони позначені довірою, чи, може, переважають страхи перед тим, що на них чекає, і побоювання перед браком видів на благополучне майбуття?

Чимало молодих людей у цей переламний для себе період мають проблеми зі зрозумінням самих себе та найближчого оточення. У багатьох країнах самогубство становить найчастішу причину смерті підлітків. Часто такі смерті подаються як нещасні випадки. Вони все ще є предметом табу. Але ж більшість спроб самогубства є воланням про любов і прагненням звернути на себе увагу.

Вже не дитина – ще не дорослий. Час цікавості, але й стурбованості, неспокою та невпевненості. На сім’ю несподівано падає виклик, а завершення виховання дитини стає фактом. Батьки, якщо сповнені сердечного ставлення до дітей, тепер не повинні бути розлючені або огорнуті сумом: їх має цікавити, як піде подальший розвиток і доля їхніх «паростків». Що вони зроблять зі своїми талантами? Діти, виховувати в атмосфері любові, сповнені довіри попри всю непевність, яку несе з собою майбутнє. Якщо справи поточаться добре, то вони не втратять віри в себе та довіри до батьків. Це сильна підстава для взаємного солідарного співіснування. І, як виникне така потреба, – підстава для надання одне одному порад і підтримки.

Напевно це ідеал, який не завжди можливо реалізувати в повсякденному житті, але він вартий того, аби до цих зусиль забратися!

Як же цього досягти? Насамперед, спробувати зрозуміти світ з позиції підлітка. Ось що протягом тижня лізе йому у вуха:

Понеділок.
08.00. Що ти собі дозволяєш? 09.00. Ти не вмієш. 10.00. Це неважливо. 11.00. Тобі що, в голові щось перевернулося? 12.00. Отак ти мені віддячуєш? 13.00. Як ти виглядаєш?! 14.00. Чому я мушу все повторювати по три рази? 15.00. Як ти розмовляєш із татом!!! 16.00. Не підскакуй! 17.00. Ти повинен/повинна взяти приклад із цього. 18.00. Що з тебе виросте? 19.00. Чому ти так пізно приходиш додому?
Вівторок.
08.00. Ану поясни! 09.00. Не плети дурниць! 10.00. Ну то й маєш. 11.00. Це непідходяща компанія для тебе. 12.00. Щоб більше цього не було! 13.00. Не втручайся! 14.00. Почекай, ну я тобі покажу! 15.00. Ти що, забув, з ким розмовляєш? 16.00. Ані слова більше! Не смій мені заперечувати! 17.00. Ну ти ще дождешся. 18.00. Свої коментарі можеш залишити при собі. 19.00. Як тобі буде стільки років, як мені…
Середа.
08.00. Ти повністю здурів/здуріла? 09.00. Не вийде так, як тобі хочеться. 10.00. Це не для дітей. 11.00. Тобі має бути соромно! 12.00. Нічого ти цим від мене не доб’єшся. 13.00. Поприбирай! 14.00. Іди до своєї кімнати! 15.00. Ти ще не почав/почала прибирання? 16.00. Знову запізно ляжеш спати. 17.00. Ану підберися і стримуйся! 18.00. Цього разу тобі ще зійде з рук. 19.00. Геть з моїх очей!
Четвер.
08.00. Ти й сам/сама в це не віриш. 09.00. Ти ще сьогодні діждеш. 10.00. Приведи себе до ладу! 11.00. Тільки сором через тебе. 12.00. Ну і скажи мені, що це має означати?! 13.00. Поки я тебе годую… 14.00. Зберися! 15.00. Я через тебе з глузду з’їду. 16.00. Не плети дурниць! 17.00. Не криви морду! 18.00. Плакса! 19.00. Не трясися так!
П’ятниця.
08.00. Ну і де ти знову був/була? 09.00. Щоб це більше не повторювалося! 10.00. Якби в тебе була хоч крапля лою в голові… 11.00. А я ж казав/казала? Я знав/знала, що так буде. 12.00. І тобі не соромно? 13.00. Тобі що, тут погано? 14.00. Поводься пристойно! 15.00. Якби ти хоч раз зробив/зробила, про що я прошу! 16.00. Я думав/думала, в тебе в голові мізки є. 17.00. Ти мене геть не слухаєш! 18.00. Я тебе попереджаю! 19.00. Досить уже!

Шановне товариство, мабуть, вистачить? Звичайно, ви ніколи не розмовляли так із власними дітьми! То тільки інші так роблять. Чи можете ви уявити, як почувається молода людина, чуючи такі слова? Може, пригадуєте собі власну молодість? Свій досвід спілкування з дорослими за тих часів? Ну то уявіть, що в тій чи тій формі ви б мусили це вислухати заново. Наприклад, від свого шефа. Зробіть мозкову вправу – «перепишіть» наведені вище пункти мовою вашого начальника… Ключовим пунктом буде «я вам тут гроші плачу!»

Ну і як ви почуватиметеся? Ви звільнилися з роботи, де мали такого начальника? О, ну то як гадаєте, чому ваш син або донька уникає дому або й вибирається з нього до приятелів?

Час розплати – це людський винахід, який налічує приблизно два мільйони років і є важливою передумовою для культурно-цивілізаційного розвитку. Після щораз то довшої фази емоційної єдності з батьками настає статева зрілість разом із драматичним ходом перетину емоційної пуповини, звільнення від обіймів-обмежень і повним переорієнтуванням. Цей процес, обов’язковий і водночас дуже ризикований, керується мозком. Настає час прийняти суспільну відповідальність. Дитина переображається в дорослого.

Гюнтер Молль, Ральф Довірз, deon.pl