«Ім’я Бога має бути забуте на всій території СРСР»

Боротьба з «релігійним дурманом» розпочалася одразу з після жовтневого перевороту 1917 року. Але системного і воістину нелюдського характеру вона набула дещо пізніше, коли радянська влада усвідомила, що головний ворог у побудові «світлого майбутнього» – Церква. 15 травня 1932 р. було оголошено про початок в СРСР «безбожної п’ятирічки».

Антицерковна кампанія стартувала під гаслом «Долой мракобесие!», а головною її метою заявлено просвіта трудящих. Згодом «просвіта» переросла у масовий терор, скерований на повне знищення релігійних організацій.

Про необхідність проведення антирелігійної п’ятирічки більшовики говорили ще наприкінці 1920-х. На XIV Всеросійському з’їзді лунали заклики «вжити заходів для масового виходу трудящих із релігійних спільнот». Головний безбожник країни, голова Союзу безбожників Ємельян Ярославський (справжнє ім’я – Міней Ізраїлевич Губельман) на нараді ЦК ВКП(б) назвав найголовнішим завданням держави створення багатомільйонної антирелігійної організації. Для цього планувалося застосовувати «систему планового вербування членів».

Знебоження і розцерковлення

1929 року Союз безбожників змінив назву на «Союз войовничих безбожників». При складенні плану п’ятирічки боротьби з релігією враховувалися тези Йосипа Сталіна про загострення класової боротьби, за яких найзапеклішим противником радянської влади були релігійні організації.

Заради повного «знебоження» фабрик і сіл Союз мав організувати «змагання» між осередками: за кількістю проведених антирелігійних лекцій, доповідей, бесід і вечорів, за кількістю охоплених ними слухачів, за підвищенням читаності антирелігійної літератури у бібліотеках, за кращим проведенням антирелігійних кампаній, безрелігійних весіль, поховань, «октябрин» замість хрещення тощо. Рекомендувалося, щоб і самі члени Союзу створювали свої колгоспи безбожників, групи безбожників з утеплення хлівів (перероблених із храмів).

Згідно з програмою Ярославського, знебоження і розцерковлення мали сприяти колективізації та посилювати її. «Процес суцільної колективізації пов’язаний з ліквідацією (…) значної частини церков (…). Ми не можемо відривати цього процесу від виконання нашого п’ятирічного плану», – доповідав голова СВБ на засіданні Союзу взимку 1930 року. Планувалося організувати музей світового значення «Дім безбожника», різко збільшити наклади газети «Безбожник» і журналу «Антирелігійник», а чисельність Союзу довести до 10 млн. членів.

Однак уже 1932 р. керівництво СВБ усвідомило, що виконання амбітного плану провалюється. Число членів не перевищувало 5 млн., міські осередки потроху розвалювалися. Підсумків першої п’ятирічки проведено не було – вона фактично провалилася. Але в травні 1932 р. оголосили початок наступної.

До 1 травня ім’я Бога має бути забуте

Держава бачила своїм головним завданням побудову безкласового суспільства й «ліквідацію пережитків». Одним із них була релігія, тож СВБ затвердив «шерег рішень для фронтального наступу на Церкву».

Зокрема, під час другої п’ятирічки (1932-1937) планувалося залучити до антирелігійної пропаганди всі верстви робітників, упритул зайнятися «просвітою» в селах, створити безбожні осередки у кожному радгоспі та колгоспі, проводити антирелігійну підготовку вчителів, розгорнути районні Союзи під гаслом «Віра в бога є контрреволюційною силою», видавати атеїстичну літературу мовами всіх народів країни.

Уже до 1933 р. мали бути закриті всі (!) церкви і молільні доми, до 1934-го – зникнути всі релігійні традиції та свята. До 1936 р. влада збиралася знищити останніх священнослужителів і довести кількість «борців» до 17 млн. осіб. Таким чином, заявляло керівництво СВБ, «до 1 травня 1937 р. ім’я бога має бути забуте на всій території СРСР».

Група колгоспників комуни "Обобществлённый труд" – учасників антирелігійного руху. Росія, Тверська обл., 1929р.

Окрему увагу приділяли підготовці «професійних» атеїстів. Антирелігійні агітатори навчалися на 20 атеїстичних відділеннях вишів, в антирелігійних педтехнікумах, на спеціальних курсах і навіть у дитячих антирелігійних університетах. Однак чисельність членів СВБ зростала повільно, на піку діяльності Союзу їх було 5,7 млн. Ба більше, деякі «безбожники» самі ходили у незачинені церкви на богослужіння й таємно відзначали релігійні свята.

1935 року на Всесоюзній нараді безбожників керівництво на чолі з Ярославським визнало, що «в країні існують 10 тис. релігійних організацій, у багатьох мільйонів людей не втрачена віра в бога, осередки безбожників втрачають своїх членів». Друга безбожна п’ятирічка, як і перша, виявилася провальною. Досить швидко знайшли винуватців: ними виявилися релігійні організації та шерег «зрадників» у керівництві самого Союзу.

Секретний перепис

1936 року в процес розцерковлення втрутився Сталін. Він, зокрема, скритикував тезу Ярославського, що «комсомол рішуче й нещадно бореться з релігійними забобонами». «Навіщо рішуче і нещадно? – спитав «вождь народів». Терпеливо потрібно пояснювати молоді шкоду релігійних забобонів, провадити серед молоді пропаганду матеріалістичного світогляду, єдиного наукового».

Після цього ідеологи з СВБ змінили курс, але суттєвих плодів це все одно не принесло. 1937 року влада була по-справжньому шокована даними перепису населення, згідно з яким третина всіх міських мешканців і дві третини селян назвалися віруючими. Серед неграмотних від 16 року і старших православні становили 68%, а серед грамотних – майже 80%.

Результати цього перепису засекретили і розкрили тільки 1990 року; використовувати їх заборонялося категорично. Трагічною була доля тих, хто проводив перепис: багато їх загинули в репресіях.

Терор

Після двох провальних «безбожних» п’ятирічок влада перейшла до масового фізичного винищення церков, духовенства і простих віруючих. Щороку закривали кілька тисяч храмів. У 1937-1941 рр. було арештовано близько 180 тис. священиків і церковних служителів, 110 тис. із них були розстріляні, решта репресовані. На початок Великої вітчизняної війни в СРСР залишилося трошки більше 5,5 тис. священнослужилів, більшість яких перебували на територіях, «приєднаних» Радянським Союзом до себе у 1939-1940 рр.

У ці роки не раз лунав заклик провести третю безбожну п’ятирічку. За словами того-таки Ярославського, наступне десятиріччя мало стати «часом повного звільнення мас від реакційного впливу релігії».

Ставлення безбожної держави до релігії змінилося в роки війни, коли було вирішено не знищувати Церкву як інституцію, а зробити її корисною та підконтрольною владі.

За матеріалами: Олексій Голубєв, Diletant