Питання-відповідь

Звідкіля пішло главенство Папи?

17 Травня 2013, 18:26 2752
Звідкіля пішло главенство Папи?

Питання: А навіщо взагалі потрібен Римський Папа? Звідкіля взялося його главенство?

Відповідь: Перше, про що б хотілося сказати, коротко роздумуючи над цією багатогранною темою: безсумнівно, святий Апостол Петро відігравав головну роль серед апостолів давньої Церкви. У переліках апостолів його часто ставлять на першому місці,  і він завжди брав на себе ініціативу – наприклад, проповідуючи у день П’ятидесятниці або під час риболовлі після Воскресіння нашого Господа. Павло, навернувшись, іде до Петра: «По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день» (Гал 1,18).

У Євангеліях не раз підкреслюється особлива роль апостола Петра. Так, Євангеліє від Луки наводить такі слова Ісуса: «О Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та Я молився за тебе, щоби віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй братів твоїх» (Лк 22,31-32). Тут Господь нагадує, що наша віра правильна, якщо вона узгоджується з вірою Петра. Таким чином, його віра, виражена в його вчительстві, – це правило для нашої віри. У цьому євангельському тексті опосередковано згадується непомильність Папи у визначенні питань віри і моралі.

Святий Йоан також посилається на першість св.Петра: «Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи ти любиш Мене більше, ніж оці?» – «Так, Господи, – відрікає той Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе». Тож мовить йому: «Паси Мої ягнята!» І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш Мене?» «Так, Господи, – відвічає Йому, – Ти знаєш, що люблю Тебе». І мовить йому: «Паси Мої вівці!» І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», – то й каже Йому: «Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що люблю Тебе!» І каже йому Ісус: «Паси Мої вівці!» (Йн 21, 15-17).

Окрім Євангелій, про першість Петра свідчить також Передання первісної християнської спільноти – невід’ємна частина єдиної скарбниці Божого одкровення, яка включає в себе не тільки Святе Письмо, а й Передання (Традицію): Передання – запорука правильного розуміння Писання, ланцюг, що єднає нашу віру з апостольською. Саме Традиція гарантує спадковість віри апостолів, які на власні вуха чули вчення Ісуса.

Передання свідчить про те, що у 90-ті роки І ст., у той час, коли в Ефесі ще жив св.Йоан, у Коринфі виникла незгода поміж віруючими. Замість того, щоби звернутися до апостола Йоана, який перебував в Ефесі, на другому узбережжі Егейського моря, християни Коринфа йдуть безпосередньо до третього наступника Петра – тобто до Папи Климента, який і втручається в ситуацію, силою авторитету.

Варто відзначити, що св.Петро ще до того, як прибув до Рима, перебував в Антіохії. Але єпископ, який посів антіохійський престол після від’їзду Петра, не перейняв його повноважень. Він був тільки одним із багатьох єпископів. А Петро своє верховне першослужіння продовжив у Римі. Коли він помер у цьому місті, володарем Ключів Царства Небесного визнали його наступника.

Наведемо тут роздуми на цю тему кардинала Джузеппе Сірі з трактату «Церква»:

«Безсумнівно, що з усіх апостолів Петра набагато пережив Йоан. Таким чином, він, безумовно, є свідком спадковості. У своєму Євангелії він наводить текст на підтвердження першості Петра (Йн 21,15), а також пророцтво про мучеництво Петра (Йн 21,18). Він повинен був знати про сповнення цього пророцтва й не міг не цікавитися питанням спадковості.

Нам украй цікаво дізнатися, що про це думав він, давній і близький друг Христа. Ми зустрічаємо його у християнській спільноті Ефеса, яку можна дослідити за її видатними представниками першого і другого століть. Перший – Полікарп, сучасник, учень і наступник Йоана в «Ефеській школі». Від нього ми дізнаємося, що в епоху пасхальної контроверсії (суперечка про дату відзначення Великодня), попри вельми похилий вік, він з трудом відправився з Азії до Рима, аби випросити більшу свободу в єпископа Рима – як предстоятеля свого і всіх залучених (у суперечку) єпископів. Цей візит, пов’язаний з особистим авторитетом і визнанням (Римського єпископа), справді вражає. Іриней говоритиме про це ще через сорок років у листі до Папи Віктора».

Святий Іриней також стане авторитетним свідком першості Римського єпископа. Він бо сам, єпископ Ліона, походив з Азії і був учнем Полікарпа. Іриней прекрасно знав думку апостола Йоана і практику, що встановилася на Заході та Сході. В трактаті «Проти єресей», посилаючись на істинну апостольську традицію, він вказує на критерій безперервності в ряду єпископів – наступників апостолів. Іриней стверджує, що цю спадковість можна довести за списками єпископів різних Церков. Але обмежується лише одним єпископом: Римської Церкви. Адже Іриней знав, що достатньо тільки цієї дієцезії, щоби довести й гарантувати істинність Католицької Церкви.

Аргументуючи свої роздуми, Іриней пише, що Церква Рима – «найбільша і найдавніша», і «з цією Церквою, через її переважну важливість, узгоджується всіляка церква, тобто віруючі повсюдно, оскільки у ній апостольська традиція завжди зберігалася віруючими» (3,3,2).

Першість Рима особливо підкреслює смиренний учинок Полікарпа Смирнійського: він виходить за межі будь-якої теорії, даючи свідчення про ставлення цього святого до Римського єпископа. Разом з Іринеєм він виражає думку Йоанової школи, тобто апостольського середовища: там прекрасно знали та вірно навчали про те, кому було залишено першість серед єпископів.

Усі свідчення давньохристиянської літератури вказують на вельми тісні узи поміж різними Церквами. Тому кожне питання вселенського, фундаментального характеру не було інтересом тільки якоїсь однієї сторони, дістаючи від іншої байдужість і ворожість.

Ігнатій Антіохійський

Кардинал Сірі пише: «Цілком виправдана цікавість підштовхує вивчити думку найдавнішої національної християнської спільноти – Антіохійської. То була спільнота святого апостола Петра і центр променювання всієї апостольської діяльності. Тут маємо приклад єпископа Ігнатія, майже сучасника Христового, товариша й наступника Петра. У той час як його везли під арештом до Рима, він пише, серед інших, зворушливого листа до Церкви Вічного Міста, аби відговорити впливових християн цієї Церкви від думки звільнити його, позбавляючи такого жаданого мучеництва. Порівняння елементів форми (звернення, похвали) між цими листами та іншими, адресованими Церквам Азії, має вагоме значення. Стосовно цих останніх Ігнатій переживає відчуття братерства, а стосовно Римської Церкви поводиться як той, хто вшановує монарха. Ось, наприклад, початок Послання до магнезійців: «Ігнатій, або Теофор, – Церкві Магнезії на Менадрі, що благословенна благодаттю Бога Отця в Ісусі Христі, Спасителі нашому, в якому вітаю цю Церкву, бажаючи в Богові Отці та у Христі Ісусі всещедрого спасіння». А ось звертання із Листа до римлян: «Ігнатій Богоносець – Церкві, помилуваній величчю Всевишнього Отця і єдиного Сина Його Ісуса Христа, возлюбленій і осяяній за волею Того, кому вгодне все, що звершується за любов’ю Ісуса Христа, Бога нашого, – Церкві, яка головує у столиці Римської області, богодостойній, достославній, достоблаженній, достохвальній, достожаданій, чистій і першій у любові, Христоіменній, Отцеіменній, яку і вітаю в ім’я Ісуса Христа, Отчого Сина; до тих, які за плоттю і духом з’єднані між собою в усякій заповіді Його, нероздільно отримали повноту благодаті Божої, чистим від будь-якого чужого кольору, – бажаю всіляко радіти в Ісусі Христі, Богові нашому».

Немає сумнівів: для цієї людини Римська Церква переважає всі інші Церкви. Причина переваги – не в тому, що це столиця римлян (яких він навіть не називає), і не якісь особливі заслуги римлян (про які він навіть не згадує), а у величі Бога, яка в ній відображається, у Божественному імені, яким вона наділена. Це дар, особливе дарування, прерогатива, і старий єпископ – муж апостольський, знає, що цей дар походить від Бога. Отже, що ж то за перевага, яка спонукала його висловлюватися так пишномовно – якщо для цього немає вагомих підстав? Ось вона: Римська Церква головує в любові.

Вираз «головувати в любові», можливо, недостатньо відображає сенс, вкладений у ці слова самим св.Іринеєм Ліонським. Згідно з ним, Римська Церква є προκαθημένη τής άγάπης. Слово άγάπη (агапе), перекладене як любов, в інших місцях своїх послань Ігнатій використовує у розумінні спільноти, спільності, церковної єдності.

 

На запитання слухачів відповідає Російська служба Радио Ватикан

 

Глибше й детальніше про тему першості Єпископа Рима можна прочитати у книжці о.Яцека Салія «Навіщо Церкві Папа?», яка нещодавно вийшла друком у видавництві «Кайрос».  

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
13142грн
65953грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
8днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: