22 травня ц.р. в Південному Лондоні, в районі Вулідж, двоє радикальних мусульман убили британського військовослужбовця. Ця історія має безпосередній стосунок до теми християнства.
Отже, факти. Барабанщик 2-го батальйону Королівського стрілкового полку Лі Рігбі загинув серед білого дня у Лондоні, цій сучасній столиці толерантності (нещодавно над будівлею уряду вирішено вивісити прапор-веселку на підтримку ЛГБТ). До мусульман там також ставляться украй добре: за антимусульманські висловлювання звільняють з роботи.
Так ось, молодого барабанщика збив автомобіль, з якого вийшли двоє чоловіків і добили пораненого, зарізавши його. Один із головорізів (у прямому розумінні: тільки втручання однієї жінки перешкодило йому відтяти голову від тіла) проходжувався перед «глядачами», вимагаючи знімати його на мобільні телефони. «Око за око, зуб за зуб! – похвалявся він. – Ви гадаєте, що Девід Кемерон прийде захищати вас, коли ми візьмемося до зброї?»
За що вбили барабанщика – «бо він був солдатом і вбивав людей, а такому не місце на землі». Щодо логіки, то у радикалів її шукати важко. Якщо він убивав, то йому не місце. (Та й чи убивав цей курсант Королівської школи?) А якщо вони вбили, то зробили правильно. Засліплення і збочене мислення – очевидна ознака тих, у кого мізки повернулися «на стежину війни».
На приїзд «швидкої» чекали близько 20 хвилин. Весь цей час убивць від жертви (та її остаточного приниження) відволікала 48-річна матір двох синів, Інгрід Лойо-Кеннет. Вона, вийшовши з автобуса, побачила закривавлене тіло на тротуарі, на крики убивці реагувала спокійно: «Я не піду, доки не приїде швидка… чи не хочеш ти сісти і віддати мені те, що у тебе в руках?» (28-річний Майкл Адеболайо ходив із закривавленим мачете).
Повідомляється, що британські спецслужби слідкували за радикальним ісламістським угрупованням, до якого належали обоє підозрюваних в убивстві, але вирішивши, що вони не представляють собою небезпеки, припинили відстежування.
А тепер – головне. Двоє убивць (ну добре, до вироку суду – офіційно «підозрюваних в убивстві») виросли у Великій Британії, один навіть навчався в університеті Грінвіч, неподалік від місця убивства. Обидва – вихідці з Африки, які знайшли на Островах другу батьківщину. Обидва – колишні християни, які прийняли мусульманство в його радикальному вигляді і рвалися навіть їхати в Африку, щоби там «воювати з невірними». А Інгрід Лойо-Кеннет – католичка. «Я не можу звідси піти, бо ми маємо допомагати один одному».
Не варто відкидати віру в Христа: у виметений дім приходять інші духи. Не варто розмінювати віру в Христа на всезагальну терпимість до всього, крім самого Христа і людського здорового глузду, бо тоді діти, які походять із християнських сімей, обертаються на ворогів нашої власної цивілізації. Натомість завжди варто перебувати з миром у душі й бути певним того, що Господь велів допомагати страдникам.
І ще одне: варто бути спільнотою, а не гуртком наляканих перехожих… «Я живу як християнка, – сказала після замаху п.Інгрід. – Я вірю, що треба турбуватися про інших і любити своїх ближніх. Наш спільний обов’язок – піклуватися один про одного. Там було немало людей, ми могли би з легкістю роззброїти їх [нападників]. Але сама, власними силами, я не могла цього зробити».
фінансово.
Щиро дякуємо!
