Людина ставить питання – і на багато з них не знаходить відповіді. Гірке питання «Чому?» лунає незмінним із покоління в покоління. Світ еволюціонує. Від ідеальної гармонії – через загублення своєї автентичності – до досконалої повноти. Нині ми живемо на етапі «поміж».
Сьогодення повинне брати до уваги минуле і майбутнє. Світ, який існує сьогодні, містить сліди і знаки світу, який був на початку, але водночас є безконечною обітницею світу, який буде у вічності. Як же стосовно цього жити з Богом у нинішньому загубленому світі?
Щастя без Бога?
Кільканадцять років тому, перебуваючи в Берліні, я став учасником вуличного опитування. Поставили мені банальне, здавалось би, запитання: «Ти щасливий?» Я не вагаючись відповів: так. «А чим займаєшся?» – я чернець. На обличчі опитувача я помітив подив і недовіру. «Чи у ХХ столітті можна бути щасливим в Ордені?»
Більше, ніж тобі здається, – відповів я. Щастя залежить не від місця, а від серця.
Якби мене про це запитали сьогодні, я б не змінив думки.
Сьогоднішня людина дуже чутлива щодо особистих прав, а зокрема щодо права на щастя. При цьому розуміння щастя змінюється. Щастя бачать у категоріях суто суб’єктивних, не рахуючись із правами та очікуваннями інших.
«Щастя – це максималізація приємності й мінімізація болю», – написав Джеремі Бентам, представник англійського утилітаризму XVIII ст. І, здається, це визначення щораз то сильніше утверджується в нинішньому світі.
Щастя ототожнюють із такими цінностями, як приємності, чуттєві задоволення, добре самопочуття, володіння, приємні тілесні, психічні та духовні відчуття, кар’єра й успіх, перебування в центрі зацікавленості, а з іншого боку – зі свободою від болю і страждання на всіх рівнях та свободою від будь-яких обмежень, закону, від Бога.
Не варто й додавати, що щастя, яке розуміють таким чином, є нереальним. Тривале добре самопочуття й виконання всіх побажань не дає повноти, не заспокоює. «Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим» (Проп 1, 8). Справжнє щастя не залежить від швидкоплинних відчуттів, володіння, випадковостей. Воно натомість є свідомим вибором і прийняттям (акцептацією) життя з його двополюсністю: успіхом – і можливістю поразки; задоволенням і приємністю – але також і стражданням, болем; відпочинком і працею, трудом; поганим і добрим самопочуттям… Таким чином сприйняте щастя дає внутрішній спокій і радість.
Житейські камені
Життя з Богом можна формувати, починаючи від основоположного питання про фундамент, основу, суть, сенс. Без цього питання майстерно будована конструкція життя розсиплеться, немов картковий будиночок.
В одній із притч Ісус говорив про дві стратегії будівництва дому. Перша вимагає труду, зусиль, праці, а також творчої думки та вміння передбачати, а насамперед – закладення міцного фундаменту. Це будування на скелі. Другий спосіб – це дорога навпростець. Дає швидкий, але нетривалий ефект. В кінцевому підсумку завершується фіаско, поразкою. Це будування на піску (пор. Мт 7, 24-27).
Цей образ достатньо прозорий, коли йдеться про духовне життя. Будова духовного життя є надійною, якщо вона поставлена на міцному фундаменті сильних поєднаних принципів (як скеля). Якщо конструкція спирається на пісок, тобто на принципи поламані, розміняні на дрібні компроміси, то її надійність не витримає випробування часом, труднощів життя.
Принципове питання, яке ми мусимо собі поставити, якщо хочемо прожити життя змістовно і глибоко, стосується фундаменту. На яких каменях я будую своє життя? На скелі чи на піску?
Цю тему гарно ілюструє один старий анекдот про викладача, який навчав студентів правильно розпоряджатися часом – кладучи в банку спершу великі камені, потім дрібніші, потім пісок. Потім залив усе водою. У зворотному порядку наповнити дзбан не можна: вода одразу його заповнює. «Велика істина, яку представляє цей дослід, така: якщо не вкласти спершу те, що велике, то потім це стане неможливим», – такий висновок сказав професор студентам. «Що становить опорні камені вашого життя? Ваше здоров’я? Сім’я? Друзі? Реалізація мрій? Роблення того, що захоплює? Навчатися? Відпочивати?… Слід пам’ятати, що найважливіше – закласти опорні камені життя, інакше ми можемо його програти. Якщо надати першість дріб’язкові, потім забракне часу на важливе».
Втручання Бога
Поворотним моментом у житті кожного християнина є позиція навернення. Навернення, що випливає з віри, є зміною мислення і бачення Бога, людей та світу. Насамперед таке навернення є доторком благодаті. У житті це може виражатися по-різному. Бог зазвичай торкається людини, базуючись на природі, діє через внутрішні прагнення, відчуття, натхнення, голос совісті тощо. Інколи ці імпульси є неочікуваними осяяннями і пов’язуються з негайним наверненням.
Так було у житті св. Павла. По дорозі до Дамаска, аби переслідувати сирійських християн, він пізнав осяяння й почув голос Ісуса, й це назавжди змінило його життя. Дотик Бога був такий сильний, що залишив зовнішній слід: Павло на деякий час осліп. Зіткнувшись зі світлом Ісуса, він пізнав себе, пізнав, що сам він є темрявою. Але в цьому криється не лише парадокс, а й логіка Бога. Завдяки досвідові сліпоти Павло міг заглибитися у своє нутро, дозріти, змінити мислення, краще зрозуміти себе, власне життя і Христа. Зазнавши зміни, Павло надалі залишився собою. В ньому були пристрасті й жадання. Але він надавав їм правильного напряму.
Також і в житті св. Ігнатія Лойоли дотик Бога був дуже сильний. Автор «Духовних вправ» був містиком, який щодня спілкувався з Богом. Як в автобіографії, так і в духовному щоденнику він залишив численні свідчення близькості Бога. Варто згадати два з них, які є доказом могутності й сили Божого втручання.
Один досвід Лойола отримав по дорозі в Манресі над річкою Кардонер, 1522 року. Містичне пережиття було таке сильне, що св.Ігнатій отримав відновлення та зміну мислення. За одну мить пізнав усю глибінь Бога і Його волю. Згадує про це в автобіографії: «Він отримав тоді таку велику ясність розуму і до того ступеня, що якщо розглянути ціле своє життя аж до 62 року життя, і якщо зібрати разом усю допомогу, надану Богом, і все те, чого він навчився, і якби усе це зібрати воєдино, то й так не думаю, що все це дорівнювало би тому, що він отримав за одне те пережиття» («Розповідь паломника», п. 30).
П’ятнадцятьма роками пізніше, під час молитви у Ла Сторта, по дорозі до Рима, він «відчув такі зміни в душі й побачив із такою великою виразністю, що Бог Отець прилучив його до свого Сина Ісуса Христа, що ніколи б не наважився в цьому засумніватися» (п. 96).
Ці два містичні досвіди залишили глибокий слід як у душі св. Ігнатія, так і в заснованому ним Товаристві Ісусова.
Трапляється також, що дотик Бога і навернення людини пов’язані з болючими і складними переживаннями. Буває потреба сильних струсів, падінь, загроз, страждань, аби людина змінила своє мислення і життя.
Такого болісного дотику Бога зазнав Джо Естерхаз, сучасний голлівудський сценарист, продюсер неоднозначних кінострічок (наприклад, «Голий інстинкт»). У нього був рак гортані. За час страждання світ його цінностей був перевернутий догори ногами. Коли сценарист пізнав свою безпорадність і межу допомоги з боку інших, він звернувся до Бога. «Ридаючи, вперше від часу дитинства я попросив Бога про допомогу, – написав він в автобіографічній книжці. – Досвід Євхаристії та присутності Тіла і Крові Христа – всеосяжний. Він підтримує мене й додає сил» («Шанувальник хреста: щоденник віри»).
" Інколи Бог допускає гріх, аби ми, як Петро, дійшли до останньої брами своєї нечистоти. Зазвичай це гріхи в інтимній сфері або щось особливо принизливе. Такі гріхи можуть стати початком відкритості на діяння Бога. Вони є противагою для пихи, приносять смирення перед собою і Богом, а також розуміння щодо слабкостей та гріхів інших.
Двома тисячами років раніше відбулося болісне навернення св. Петра. Всю дорогу з Ісусом він залишався упевненим, незалежним, амбітним, завжди першим, імпульсивним, прагнув маніпулювати іншими та Ісусом. Лише поразка, якою стала його зрада, відкрила йому очі. Розчарувавшись у впевненості в собі, Петро зміг будувати нові цінності. Він віднайшов свою істинність. Це різновид глибокого навернення, що здирає маски, за якими людина криється й перекручує істину про саму себе.
Інколи Бог допускає гріх, аби ми, як Петро, дійшли до останньої брами своєї нечистоти. Зазвичай це гріхи в інтимній сфері або щось особливо принизливе. Такі гріхи можуть стати початком відкритості на діяння Бога. Вони є противагою для пихи, приносять смирення перед собою і Богом, а також розуміння щодо слабкостей та гріхів інших.
Навернення
Слово «навернення» сьогодні модне у християн. У ході реколекційних розмов багато хто ставить прямо-таки лінію поділу поміж життям до і після навернення. Особливо ним зловживають у деяких спільнотах і молитовних групах. Новонавернені або чудесно зцілені прагнуть ділитися досвідом Бога з іншими; одні роблять це тихо, інші експресивно. Однак трапляється, що вони впадають у тонку духовну пастку. Мають амбіції навернути всіх. Буває також, що такі люди стають залежними від релігії. Одну погану звичку замінюють на іншу.
Справжнє, глибоке навернення здійснюється у тиші, в мовчанні, у самотності, й говорять про нього з деякою несміливістю. Однак воно приносить тривалі духовні плоди, а в кінцевому підсумку – радикальне життя Євангелієм.
Папа Бенедикт XVI в енцикліці про надію «Spe salvi» згадав про прекрасну постать – Йозефіну Бакіту. Ця молода суданка, яка жила у ХІХ ст., зазнала пекла на землі. Кілька разів її продавали на невільницьких торгах, били, знущалися, її принижували її пани. До кінця життя вона носила сліди страждань – сто сорок чотири шрами. Опинившись в Італії, вона пізнала істинного Господаря: Ісуса Христа. Пізнала велику любов Бога, й відтоді її життя стало служінням, що випливало з глибокого прагнення ділитися любов’ю. Під час численних подорожей Італією вона давала свідчення любові. Справді глибоке навернення є насамперед зміною ментальності, зміною мислення. Його наслідком є зміна бачення Бога, себе, людей та світу. Навернена людина дивиться на життя інакше. Не в перспективі егоїзму, а як альтруїст. Його опора, скеля цінностей зазнає перемін. Власне «я» спускається з п’єдесталу, аби поступитися місцем Богу, а в Ньому – ближнім.
Станіслав Бєль SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
