Літо, степ, спека. Внести свою лепту в духовне відродження Сходу України — гарні слова, але справа втілення їх у реальність була не така вже й проста.
Паломники з Мелітополя до Запоріжжя крокували тиждень, від неділі до неділі, щоб їхня молитва та жертва бодай трохи пробудила східні терени нашої держави від духовного сну. Запоріжжя й Бердянськ, Нікополь та Ружин, Хмельницький і Харків… Міжнародна група, об’єднана однією метою під девізом «Вірую в Бога Отця Всемогутнього».
Від 28 липня до 4 серпня тривала XVI християнська проща «Мелітополь-Запоріжжя». Вона розпочалася Святою Літургією у Мелітополі о 10.00.
Літургію очолив директор прощі о. Андрій Попов, а співслужили з ним настоятель парафії св. Кирила та Мефодія у Мелітополі о. Адам Гонсьор, настоятель парафії Матері Божої Салетинської i cв. Антонія Падуанського у Нікополі на Дніпропетровщині о. Збігнєв Бескур та вікарій парафії св. Отця Піо у Запоріжжі о. Томаш Кшемінські. Головними намірами прощі стали примирення християн, нові покликання до священства та чернечого життя, встановлення свята на честь Бога Отця для всієї Церкви тощо.
Хода розпочалася о 12.00. Перший відпочинок відбувся біля римо-католицького храму, який будує в Мелітополі о. Адам Гонсьор. Там прочани молилися про успішне і швидке завершення будівництва.
Під час прощі паломники подолали за вісім днів 200 кілометрів. Жили в наметах і їли просто неба. Кожного дня вони мали змогу участі у Святій Месі, молилися ранковими молитвами, вивчали катехизм, співали Годинки про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії, чули роздуми над Євангелієм дня, слухали конференції, молилися чотири частини Святого Розарію до Пресвятої Діви Марії, Коронку до Божого Милосердя та Розарій до Бога Отця в намірах прочан.
Кожного вечора, разом гуртуючись навколо вогнища, паломники дякували Богу. Дякували за прожитий день; за кожну людину, яка всміхнулася по дорозі, привітно махнувши рукою; за того, хто зовсім не всміхнувся — але все ж таки задумливо подивився на хрест, який завжди іде попереду колони. Особливо дякували за тих, хто зупиняв священиків-прочан, аби запитати в них щось своє… А одного разу один зі священиків подякував «за тих найменших паломників, які своїм прикладом та щирими посмішками не дають занепадати духом, коли вже важко і не хочеться йти далі…» Атмосфера спільної молитви біля вогнища під неперевершеним зірковим небом (у місті такого не побачиш!) була щоденною винагородою для прочан після важкого дня. І підтвердженням того, що жодна жертва, щиро принесена Богові, не буває даремною.
Кожен ніс свої наміри, молитви, жертовні постанови, турботу про близьких… Можливо, тут було менше учасників, але більше молитви; менше галасу — але більше теплої родинної атмосфери. Звісно, по селах на Запоріжжі рідко де нас зустрінуть хлібом-сіллю, та все ж таки чимало місцевих мешканців, зокрема — представників влади й духовенства, були до прочан гостинні та приязні. Останнього дня прочани подолали 17 кілометрів Запоріжжям, дорогою завітавши до греко-католицької каплиці св. Архангела Михаїла та апостола Павла.
Останній етап прощі, до якого долучилися численні вірні, пройшов головною вулицею Запоріжжя до санктуарію Бога Отця Милосердного. На вході до співкафедрального собору прочани затрималися, щоб узяти участь в освяченні скульптури архангела Михаїла, яку встановлено на брамі території святині. Статую освятив єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло; він також очолив святкову Божественну Літургію на завершення прощі та початок VI дієцезіальної Зустрічі молоді в Запоріжжі.
За свідченнями паломників та матеріалами Deus Pater
фінансово.
Щиро дякуємо!
