Важкий час очікування змінює багато що. Людина вимушена стишитися, заспокоїтися, перестати бігати по колу в гонитві за Дуже Важливими Справами.
Адвент цього року для мене розпочався досить рано. Майже за дев’ять місяців до того, як настав звичний адвентовий час. І то зовсім не був легкий час очікування. Бо всупереч тому, що декому видається, не завжди вагітність є «благословенним станом». А в дужках і примруживши око додам: цей термін стовідсотково був вигаданий чоловіком, якому ані ранкові нудоти не псували життя, ані з болю він не викручувався, коли хребет «тягне», й не відчув він на власній шкірі, як важко довгі місяці ходити у ритмі качки, щораз то більше неповороткої.
У будь-якому разі, дев’ятимісячний стан очікування завершився перед початком літургійного Адвенту. Завершився він істинно по-царськи, імператорським кесаревим розтином, і на світ прийшов Йоан Павло. І навіть сильно не верещав. Дивився на шпитальний світ темними очима, а чорна і густа (оце так новина, деручи до уваги те, що батьки його блонд-лисі) чуприна зворушила всіх чудових тьоть-медсестер. І стало зрозуміло, що вагітність, може, і не є благословенним станом, бо зовсім і не мусить ним бути, але завжди видає плід благословенний (у разі Йоана Павла то й плід великої ваги, бо близько 4 кг).
Так. Важкий час очікування багато що змінює. Людина мусить (ну бо зовсім не обов’язково хоче) стишитися, заспокоїтися, перестати ганятися за Дуже Важливими Справами. Бо і як тут, зрештою, бігати, якщо згаданий качиний хід дієво обмежує швидші рухи. А сонність і неробочий стан вагітності беруть гору над амбіціями. Внаслідок цього насамперед з’являється розчарування. А потім, після часу роздумів і заспокоєння, частково через невідворотність, настає… згода. На те, чого не уникнути. Аби зрештою наприкінці дійшло дуже виразно і однозначно: таке очікування є ДОБРИМ, потрібним, і воно зовсім не ображає. Навпаки — воно дозволяє відкрити те, про що, може, роками не згадувалося.
Важке очікування дозволяє також пізнати те, що острах чи невпевненість — то не вороги. Це звичайні товариші життя, яких, однак, не можна безтурботно допустити до голосу. Безумовно також не можна дозволити їм собою керувати. Час важкого очікування завжди колись закінчується. А потім отакий Йоан Павло дриґає ногами, а старші діти дивляться на свого брата як на найбільший адвентовий подарунок. А батько й мати — просто радіють.
Агата Пусьціковска, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
