«Хто такий Х і чому він В»

Це питання з’явилося в коментарях кулінарного блогу, в якому з нагоди святкування Великодня викладено добірку кухонного креативу: салат у вигляді паски, паска у вигляді яйця, прикраси на салатах, більше подібні до непристойних малюнків, ніж до зображення церковці з куполом… На кожній зі страв — обов’язкове «Х В», яке й стало приводом до запитання в коментарях.

Змалку (себто від того часу, як я почала робити свідомі спроби «розібратися з християнством») у моїй пам’яті застрягли два слова. Не в сенсі двох окремих слів, а в сенсі двох незрозумілих понять-визначень. Набагато пізніше, вже коли релігійна література стала доступною для всіх охочих, я прочитала — здається, в о. Олександра Меня — геніальну фразу, яка пояснила мої нерозуміння щодо першого з цих «умовних слів». Фраза стосувалася того, що «Ісус Христос» — то не «ім’я і прізвище» Сина Божого.

А враження же складалося саме таке. Тому що традиція, в якій я (ми) живемо-існуємо, має деякі плюси і безумовну купу мінусів. Традиція допомагає певним соціальним явищам витривати у період історичних труднощів. Чимало сімей зберегли віру просто тому, що не покидали того, що робили їхні батьки-діди. Після часу труднощів і нищення релігії вони дістали змогу повернутися до пізнання й усвідомлення того, а чому ж вони робили це і те. Інше питання, що не всі це зробили, бо усвідомлений підхід до віри вимагає труду. Натомість мінуси традиції саме в тому, що вона швидко стає мертвою, а якщо ще й доростає до рівня «державної релігії», то пиши пропало: майже все життя вірою зведеться до життя релігією, а це різні речі. Можна щороку ходити до церкви святити паску і не мати ані найменшого уявлення про Живого Бога, і жодного зв’язку з Ним. Більше того, якщо традиція достатньо міцно закріплена у свідомості та в держапараті, то Бог стає для неї перешкодою. Це простий процес.

Один із його наслідків — це, власне, згадуване мною просковзування «умовних слів» повз розуміння. Всі звикли: Ісус Христос, Ісус Христос. Якщо сказати це разів двадцять підряд, то перестаєш розуміти, що саме ти сказав. Слова, як фізична реальність, коливання звуку або літери на папері, мають здатність відриватися від сенсу, який несуть. Наповнюватися іншим сенсом. (Що зараз активно робить російська пропаганда з терміном «фашизм».) Поняття Слова Живого — тісно пов’язане з Істиною і Богом-Особою — насправді дуже євангельське: Господь, як знаємо, учив «не так, як книжники», а як Той, Хто мав владу, ну бо Його слова мали правильне смислове наповнення, яке ставило слухачів перед фактом їхньої насправді-глухоти, насправді-нерозуміння, насправді-затирання сенсу. Бути християнином, у цьому розумінні, це бути спроможним щоразу заново відкривати для себе (і нести іншим) ті ж самі слова. Першим із яких для мене є «Ісус Христос», а другим — «Христос воскрес».

Насправді відкрити, що то не «ім’я та прізвище», це не так уже й просто. Бо ми призвичаєні. Бо традиція, та сама, з малої літери, у поганому її прояві, проти якого, наскільки я розумію, і були скеровані старання ІІ Ватиканського Собору, — ця традиція сидить у нас в мізках, у підсвідомості, в автоматизмі. На тому само рівні, що й «поклоняємось Тобі» під час співу гімну «Слава во вишніх»: НІДЕ в літургійних приписах не сказано кланятися в цей момент, бо ми не «кланяємося Тобі», а «поклоняємося» у сенсі служіння життям. На цьому ж автоматизмі ми знаємо, що Ісус є Христос, як написано у Новому Завіті: «Ми знайшли Месію, що в перекладі означає Христос». Кому як, а мені цей «переклад» ніколи нічого не пояснював. Бо Христос — грецьке слово, яке стало «прізвищем» Ісуса. Залишилося тільки паспорт Йому видати. Христос, Ісус Йосифович.

Але все стає на свої місця і перестає бути позбавленими сенсу «умовними словами», якщо перекладати слова Євангелія для себе щоразу заново. Реколекційні питання «ким для тебе є Ісус?» уже також нав’язли в зубах і застрягли у вухах; цей прийом добрий, але вже починає спрацьовуватися, як затерта деталь. Хоча ніщо не змінить того, що по суті це питання правильне і потрібне. Ким для мене є Ісус? Ну добре, Христос — це Месія, як сказано в тексті. А Месія, як ми нині знаємо, це Помазаник. А що таке «помазаник»? Ким для тебе є Помазаник? Ну добре, колись так позначали обраність на правителя: за обрядами Старого Завіту, на голову обраного виливали олію. Не рафіновану соняшникову, ні, — спеціальну. Щоб пахла. І що з того? У наш час торжества засобів для гігієни дуже дивним для свідомості виглядає факт, ніби чиясь обраність полягає у тому, що в нього голова немита, від олії жирна. То що таке «Помазаник»? Для конкретної сьогоднішньої людини, з її багажем знань і розумінь? Для тебе особисто? Дати відповідь на це питання — і не скочуватися при цьому на рейки протестантської традиції, яка теж має свої «умовні слова»-функціонали, що не несуть живого змісту, — ось питання про Пасху в моєму/твоєму/нашому житті. Зняти з цього слова «ІсусХристос» шкаралупи призвичаєнь, через які не відчувається його смаку. Очистити своє слово, щоб його наповнило змістом Слово, яке є Живим. Світ був сотворений словом. Світ був відкуплений Словом. Вага слова величезна, його дієва сила — годі описати. Але тільки за умови, що ці слова наповнені живим змістом.

Так само як «Христос воскрес». Це радісне вітання. Що воно означає? Ну, крім шаблонної відповіді: Христос воскрес — це означає, що Христос воскрес. Верёвка есть вервие простое. Що це ОЗНАЧАЄ? І які це має наслідки. Окрім очевидної наліпленої повсюди символіки, яка залишає по собі тільки одне запитання: хто такий «Х» і чому він «В».

У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.