26 листопада 1940 року Ронкаллі сумно писав, що люди ніяк не зрозуміють: Бог створив народи, а не держави, і немає сенсу просити про перемогу для країни, вихваляючись тим, що її населяють праведники. Війна є покаранням за порушення Божого закону.
«Я старію. Розум ненавидить цей факт і майже бунтує проти нього, тому що я досі почуваюся таким молодим, активним, жвавим і чутливим. Але один погляд у люстро розбиває мої ілюзії. Це час зрілості; я маю працювати більше і краще, тому що час, відведений мені, може виявитися коротким, бо я наближаюся до воріт вічності. Єзекія від цієї думки повернувся до стіни і плакав. Я не плакатиму» (Щоденник, 26.03.1945).
Між тим, сльози Єзекії надихнули Бога змінити своє рішення і відпустити побожному цареві ще 15 років життя. Анджело Ронкаллі після процитованого запису прожив ще третину століття. 1953 року, ставши Патріархом Венеції, він зазначив: «Я розпочинаю своє служіння у 72 роки, коли інші вже сходять з траси». На конклав 1958 року Ронкаллі поїхав із квитком на зворотній шлях.
20 травня 1958 року Ронкаллі сформулював свої «пастирські принципи»: «Турботлива доброта, терпіння і поблажливість допомагають посуватися обраним шляхом набагато далі й набагато швидше, ніж суворість і різки. У цьому я певен без найменших сумнівів та ілюзій».
«Весь світ — моя сім’я», — записав він 29 грудня 1959 року після своєї першої аудієнції як Папи.
«Всі мудреці, включно з ватиканськими дипломатами, такі жалюгідні фігури у світлі простоти і благодаті, яке виходить від великого вчення Ісуса і Його святих». Написано в Парижі 25 листопада 1948 року.
«Oboedientia et pax» — «Послух і мир», девіз папського гербу Ронкаллі.
13 серпня 1961 року він писав: «Зазвичай вважають, що навіть у побуті Папа повинен висловлюватися загадково, викликаючи трепет. Але що простіше говорить людина, то ближча вона до Ісуса».
Людина спасається тільки несенням хреста слідом за Ісусом, а не «фанатизмом, який шкідливий завжди, навіть коли наївний» (Папа Йоан ХХІІІ, з роздумів над Розарієм, Щоденник, 423).
А ще Добрий Папа Джованні був людиною здорового гумору.
«Творець же знав, що я буду Папою, — жартівливо нарікав Ронкаллі. — Ну й чому Він не зробив мене бодай трошечки фотогенічним?»
Виходить папа Йоан ХХІІІ з храму, а одна жінка голосно кричить до іншої: «Який він негарний!» А папа до неї: «Люба синьйоро, конклав — не конкурс краси!»
На одному з прийомів нунція Ронкаллі посадили поруч із жінкою, чиє декольте «було таким само відвертим, як антисемітизм Гітлера». Коли подали десерт, Ронкаллі запропонував своїй сусідці печене яблуко. Вона відмовилася, а нунцій продовжував простягати до неї тарілочку, кажучи: «Будь ласка, мадам, відкусіть хоч би шматочок, адже і Єва, відкусивши тільки шматочок, згадала, що забула вдягнутися».
«Інколи уві сні до мене приходять такі важливі думки, що я прокидаюся і кажу собі: треба не забути сказати про це Папі! А потім я згадую, що Папа — це я!»
Однією з перших сенсацій став візит Ронкаллі до в’язниці. «Я йду до тих, хто не може прийти до мене», — пояснив папа Йоан.
Ще він казав:
«Легше батькові мати дітей, ніж дітям — мати батька».
«Ніколи не сприймайте себе всерйоз!»
Ханна Арендт розповідала, що Папа сказав до одного юнака, який дуже-дуже старався справити враження на ватиканських чиновників: «Синку, вгамуйся! Запевняю тебе, що на Страшному суді Ісус не стане тебе розпитувати про твої стосунки з Ватиканом!»
*
В інтернеті можна переглянути чудовий фільм (українською мовою) про «доброго Папу» Йоана ХХІІІ.
Підбірка: Михаил Сорокин
фінансово.
Щиро дякуємо!
