Спілкування святих

Спілкування святих(лат. communio sanctorum) – постійна спасенна солідарність членів Церкви усіх часів, яка ґрунтується на їх загальному зв'язку з триєдиним Богом.  Виходить за межі простору і часу і являє собою обмін духовними благами між християнами, що здійснюється у Святому Дусі завдяки містичній єдності християн із воскреслим Горсподом Ісусом Христом. Згідно з ученням про спілкування святих, існують  три частини Церкви: 
1. Мандруюча Церква (тобто християни, що нині живуть на землі); 
2. Страждаюча Церква (померлі християни, що знаходяться у чистилищі); 
3. Тріумфуюча Церква (ангели і святі в раю). 
Всі вони перебувають у постійному реальному спілкуванні у Христі і через молитовне заступництво можуть надавати одна одній допомогу як члени однієї родини. Ідея спілкування святих є підґрунтям  молитви за померлих, вшановування святих, а також надання індульгенцій (відпустів). Спілкування святих – це  постійна характеристика  Церкви, яка не залежить від досконалості її організації, а закорінена у спасенній дії Пресвятої Трійці.

Згідно з  Новим Завітом, Ісус Христос зробив Своїх учнів учасниками єдності в любові, що зв'язує Ісуса з Богом Отцем (пор. Йн 14, 6-24 ; 17, 20-26; 1 Кор 1, 9) завдяки «спілкуванню у Святому Дусі» ( 2 Кор 13, 13, пор. Флп 2, 1), через Якого християни стали усиновленими дітьми Божими (Рим 8, 14-17; Гал 4, 6). Християни беруть участь як у стражданнях Ісуса Христа,   так і в Його славі: «тією мірою, якою берете участь у Христових муках, радійте, щоб і в славному його з'явленні раділи та веселились» (1 Петро 4, 13; пор.  Рим 8, 17; Флп 3, 10). Видимим знаком цієї участі служить причастя Тіла і Крові Христа в Таїнстві Євхаристії: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1 Кор 10, 16-17). Спілкування з Отцем і Сином в єдиному Дусі (Еф 2, 18) дозволяє християнам мати спілкування між собою (1 Йн 1, 3.7), молячись один за одного, наприклад: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих, і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії» (Еф 6, 18-19; пор.  Рим 15, 30).  Таким чином твориться  єдине  містичне Тіло Христа (пор. Еф 4, 12), що ним є Його Церква.  Християни сподіваються після завершення земного життя  «жити біля Господа » ( 2 Кор 5, 1-8) в небесній Церкві – Божому місті, новому Єрусалимі, Церкві « первородних, записаних на небі, і до судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости» (Євр 12, 22-24; пор. Одкр 3, 12). Есхатологічна єдність земної та небесної Церкви як одного і того ж народу Божого передбачена в єдності земної і небесної літургії : «І всяке створіння, – на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них, – чув я, казало: «Тому, хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення і честь і слава і влада на віки вічні»( Одкр 5, 13).

У творах отців Церкви була розвинена концепція Церкви як Євхаристійного сопричастя  (Іван Золотоустий, Гомілія 45 на Євангеліє від Івана; Василій Великий, Передмова до Гомілій; Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри IV, 13), а також ідея єдності між святими на небесах і земною Церквою у Христовому  Тілі (Атанасій Великий, Послання до Араконтія 4).  
Слова: «Credo in … sanctorum communionem …»(«Вірую в … сопричастя  святих… ») містяться у сучасному тексті «Символа віри». 

Документи II Ватиканського Собору підтверджують вчення про єдність мандруючої Церкви з християнами, котрі, завершивши земне життя, відійшли з цього світу. Приклад дії Бога у житті святих, стає для християн ще одною спонукою, щоб  йти за Христом і вчить їх слідувати цим шляхом.  Вшанування святих служить зміцненню єдності всієї Церкви у братній любові. Найбільшим проявом єднання із небесною Церквою є Божественна літургія, в якій всі відкуплені прославляють Бога єдиною піснею хвали.  Звершуючи Євхаристію, християни таємничим чином долучаються до літургії Тріумфуючої Церкви, перебуваючи у спілкуванні зі святими (LG 48-51 ).