«Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції», — книжка під такою назвою авторства архиєпископа Хорхе Маріо Берґольйо була опублікована у грудні 2005 року Буенос-Айресі.
Йдеться про текст, який Хорхе Маріо Берґольйо написав 1991 року, ще перед тим, як був призначений єпископом-помічником Буенос-Айреса. А 2005 року, вже як кардинал, він представив доповнений текст архидієцезіальній асамблеї.
У передмові до італійського видання, яке побачило світ під назвою «Зцілитися від корупції» вже після того, як автора було обрано на Наступника святого Петра, пригадується про те, що корупція є давнім злом, яке постійно заражало людську природу. Слово «корупція», яке походить від латинського corrumpere — псувати, згідно з тлумачним словником української мови означає використання посадовою особою свого службового становища з метою особистого збагачення, чи підкупність, продажність урядовців і громадських діячів.
Ще в 70-му році до Христа римський сенатор Цицерон у своїх промовах під час процесу над претором Сицилії Ґаєм Ліцинієм Верресом, якого було звинувачено у здирництві, казав: «Так гине держава. Відбирати від інших для себе чи для свого угруповання більше шкодить добру країни, ніж війни і посуха».
Бич корупції приховує у собі зневагу до спільного добра, протиставляє власні приватні інтереси загальним. А коли хтось ставить перед собою завдання аналізувати та поборювати це явище, то усвідомлює, що шлях пролягає через непрохідні хащі. Глибокі думки тодішнього кардинала Берґольйо вказують на корупцію не лише, як на кількісну вершину гріха, але й як на бур’ян, який точить основи, на яких тримаються демократичні держави і сама ж Церква.
«Під час зустрічей архидієцезальних та громадських структур нашого міста часто, майже постійно, піднімається тема корупції, як однієї із звичних дійсностей життя», — пише автор у вступі, зазначаючи, що часто говориться про корумпованих осіб чи про інституції, які вступили у фазу розпаду, втратили свою консистенцію, здатність існувати, зростати, прямувати до повноти, служити суспільству. У цьому немає нічого нового: відколи людина є людиною, завжди існувало це явище, яке, очевидно, є процесом вмирання. Адже коли завмирає життя, починається процес псування.
Дуже часто корупцію ототожнюється з гріхом, але на думку Папи Франциска це не зовсім точно. Стан гріха і стан корумпованості, зіпсуття, — це дві відмінні, хоч і тісно пов’язані між собою дійсності. Ми знаємо, що всі ми є грішниками, але певною новизною, яка входить у колективну уяву, є ставлення до корупції, немов до чогось такого, що становить частину нормального життя суспільства, певний вимір, який викривається, але з яким погоджуємось у суспільному житті.
Але не можемо вдавати, що не бачимо проблеми корупції. Варто над нею замислитися, також і про її зв’язок з поняттям гріха. Буде корисним перетрясти душу пророчою силою Євангелія, яка веде нас до істини, відкидаючи опале листя, під яким людська слабкість, разом зі спільництвом, створює сприятливий для корупції ґрунт. У світлі Божого слова потрібно навчитися відрізняти різні стадії корумпованості, які нас оточують та своїми спокусами піддають нас небезпеці зіпсуття. Що кожен є грішником, це слід визнати, але треба остерігатися того, щоб не приймати стан корумпованості, як ще один «грішок».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
