Таке гасло, певно, найкраще описує те, в чому я взяв участь у Кракові. І я глибоко переконаний, що на наших очах народжується щось воістину прекрасне.
Четвер, 20.00. Як і щомісяця, у храмі св. Варвари о. Гжегож Крамер SJ служить Месу в намірі чоловіків. Після причастя та оголошень беремо Пресвяті Дари і виходимо назовні. Йдемо через Ринок, Гродською, Францисканською, Шевською.
Без співів, без будь-якого «літургійного оформлення», у тиші. Ми не робили жодної гучної та ефектної євангелізаційної акції, не роздавали листівок із запрошеннями на якусь зустріч, не вручали карток із фрагментами Слова. Проходячи повз зонтики над пивними столиками та дівчат із рожевими парасольками, ми не закликали їх до навернення. Просто йшли за Ним і в серцях молилися за людей, яких минали, і за ціле місто.
Реакції були різні. Найбільше людей дивувалося. Дивилися з цікавістю, трохи заскочені зненацька. Деякі сердечно всміхалися; інші, помітивши, що несуть Ісуса, клякали просто посеред дороги. На бульварі частина людей, які там займалися йогою, зробили знак хреста. Були й такі, кому це не сподобалося, і вони висловлювали це вголос.
Навіщо це все? Святий Йоан Павло ІІ якось сказав до молоді: «Не бійтеся йти на вулиці та до місць, де громадяться люди, аби, як апостоли, проголошувати Христа і Добру Новину спасіння на майданах міст, поселень і сіл. Нині не час соромитися Євангелія, а час проголошувати його з дахів. Не лякайтеся покинути зручний, усталений спосіб життя, аби прийняти виклик проголошення Христа у сучасних метрополіях. То ви мусите ’вийти на роздоріжжя’ (пор. Мт 22, 9) і запрошувати всіх, кого зустрінете, на учту, яку Бог приготував для свого люду. Страх або ж байдужість не можуть нас стримувати від проголошування Євангелія, бо воно не повинне бути особистою, приватною справою».
Хтось може спитати, а чому така форма. Чому в тиші? Зрештою, папа ж говорив про проголошення і запрошування на учту. Все це правда, але до людей треба пробувати дістатися всіма можливими способами.
Як на мене, вихід з Ісусом на вулиці може бути однією з найкращих речей, які ми лиш можемо зробити. Наше найважливіше завдання — приводити людей до Бога, аби Він міг їм дати Святого Духа. Однак часто своїм способом проголошення, замість показати людям Ісуса, ми Його радше заступаємо, представляємо людям якийсь перекручений образ і можемо тим самим зачепити їх, зробити їм неприємно, попри наші найкращі наміри.
Коли ж ми просто «йдемо з Ісусом на прогулянку», то маємо певність, що поміж Ним і тими, кого ми зустрінемо, немає нас самих як бар’єру. Ми не заглушуємо Його нічим. Не затуляємо Його непотрібними додатками. А те, що відбувається поміж Ним і людиною, яка хоч би на секунду погляне на Пресвяті Дари, є великою таємницею. Можливо, саме в такий момент Ісус торкається чийогось серця, і життя цієї людини змінюється назавжди. А ми собі йдемо за Ним, даючи тихе свідчення любові.
Пьотр Жилка, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
