При вході до мого будинку росте кущ гібіскуса. Це рослина з дуже великими яскраво-червоними квітами, але кожна з них цвіте лише один день. І так упродовж кількох місяців року: щоранку зацвітають нові бутони, вони ж щовечора помирають.
Гібіскус з’явився у нас влітку. Він росте на символічній могилці мого ненародженого дитяти.
Моя родина віруюча, ми щонеділі відвідуємо церкву, спілкуємося з Богом вдома і поза ним. Коли я завагітніла, ми молились щодня за народження здорової дитинки. Ми дуже її чекали. І коли в маленького забилося серце, Господь от так узяв і — здається, помахом руки забрав дитя до себе. Чому?
Спочатку я шукала у комусь провину. В собі, у своїй родині, в чоловікові, у способі нашого життя… Адже ми грішні, і логічно, що Він напевне за щось нам помстився. За емоціями та жалем забулися обидві заповіді любові, по-людськи я в Нього питала: «Ну що ми Тобі поганого зробили?» Відповіді не було.
Минав час, були молитви — свідомі й через силу. Ми багато спілкувалися з лікарем, яка також свого часу не дочекалась народження дитини, однак потім народила ще трійко. Вона пояснювала по-науковому те, що трапилося, намагалась нас заспокоїти власним прикладом. Все було логічно, однак погані думки та розпач не виходили з голови.
Пізніше мені написав листа знайомий священик-єзуїт, він саме збирався у паломництво. Я здавна знаю про велику силу паломницьких молитов, тому попросила його. Цей єзуїт був першим, кому я розповіла наш родинний секрет. Він погодився помолитись і додав: «Та не переживай, думаю, ця дитина зараз за вас просить».
" На Небі з’явився ще один Ангел, ще один охоронець моєї родини
Ці слова були для мого мозку відкриттям. В одну мить все стало на свої місця і знайшлися відповіді на всі «чому?», які я останнім часом скеровувала до Бога.
На Небі з’явився ще один Ангел, ще один охоронець моєї родини. Він, можливо, один із найменших Там, але Він справжній і точно любить мою родину. Я знаю, що це Ангеля просить у Господа за мене, за мого чоловіка і за наших майбутніх дітей.
Це дитя прожило лише кілька тижнів, а насправді воно житиме повік. Так, як і квітка гібіскуса. Насправді вона не помирає щовечора, лише зовні квіти в’януть. Сам кущ, як з’ясувалося, живе до півстоліття, що дуже рідко буває у рослинному світі.
Сподіваюсь, мої роздуми допоможуть родинам із таким само досвідом пережити те, що пережили ми з чоловіком за останні півроку.
Читачка журналу «CREDO»
фінансово.
Щиро дякуємо!
