Були часи в моєму житті, коли я працювала мобільним оператором. То був цікавий досвід. Попри те, що я з перших днів мріяла про звільнення, та все ж таки щовечора приходила додому зі свіжою порцією вражень від цікавих розмов.
Того ранку я почувалася дуже хижо. Була холодна й депресивна зима, в нормальних людей — вихідний. Я ж піднялася о шостій ранку, бо мала першу зміну. Добре хоч, на роботу мені добиратися недовго, 10 хвилин пішки — і я на місці.
Щойно вийшла з під’їзду, як мене огорнула крижана темрява зимового передсвітанку. Я взагалі-то люблю пов’язувати все з відчуттями, тож одразу охарактеризувала той стан як чистилище. Холод, темрява, пустка, ані людини, ані машини — жодної ознаки життя. Скоріше би добратися до світлого й теплого офісу!
" У нормальних людей — вихідний, я ж піднялася о шостій ранку, бо мала першу зміну
З депо виповзали заспані трамваї, і від їхнього скрипу ставало ще більш моторошно. Раптом один трамвай — цей заржавілий металевий монстр — зупиняється якраз навпроти мене, відчиняє свої, вибачте, трухляві двері, і добра тітонька-водій кричить до мене: «Де ти, дитино, в таку ніч зібралася?!»
— На роботу! — кричу у відповідь, трохи здивована.
— Сідай, підвезу!
— Дякую, мені недалеко.
— Все одно сідай, я з тебе грошей не братиму, не бійся!
Із ввічливості я таки зайшла у порожній вагон, і за півхвилини добра тітонька мене висадила прямісінько перед входом на мою роботу.
…Це один з улюблених спогадів мого життя. Коли переживаю темне і крижане «чистилище», він мене гріє. Господь близько!
фінансово.
Щиро дякуємо!
